Сучасний стан та перспективи розвитку спортивного туризму в Україні

метки: Спортивний, Розвиток, Спортивним, Населення, Інших, Видів, Навчальних, Перешкода

Сучасний стан та перспективи розвитку спортивного туризму в Україні

Вступ

Спортивний туризм є невідємною складовою загальнодержавної системи фізичної культури і спорту і спрямований на зміцнення здоровя, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини шляхом її залучення до участі у спортивних походах різної складності та змаганнях з техніки спортивного туризму. Спортивний туризм є важливим засобом сприяння підвищенню соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Спортивний туризм здійснює різноманітні спортивні, оздоровчі, рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції, але через низку чинників рівень їх реалізації на сьогодні не відповідає потенційним можливостям туристсько-спортивного руху в Україні.

Головна особливість спортивного туризму полягає у тому, що він, на відміну від більшості інших видів спорту, не потребує відносно великих матеріальних видатків, так як, по-перше, розвивається в існуючому навколишньому природному середовищі і не вимагає значних капіталовкладень для підготовки та проведення туристсько-спортивних масових заходів та зведення спеціальних споруд для їх проведення, по-друге, матеріально-технічне та організаційне забезпечення зазначених заходів в значній мірі здійснюється силами та засобами самих туристів, по-третє, вже склалася і діє громадська система підготовки та підвищення кадрів, яка з мінімальними видатками з боку держави може і надалі ефективно функціонувати.

Розвиток нових напрямів спортивного туризму екстремального, пригодницького, вітрильних та інших подорожей, проведення комбінованих за видами туризму подорожей з використанням наявних природно-рекреаційних, історико-культурних та кадрових ресурсів країни, не тільки створює умови для залучення до активних занять спортивним туризмом населення України, а й має стимулюючий вплив на розвиток міжнародного та зарубіжного туризму, сприяє загальному розвитку туристичної галузі України як потенційно високорентабельної галузі економіки та її входженню до світового туристичного ринку.

Однак, на сьогодні, незважаючи на наявні потенційно великі можливості, свою соціальну і економічну значущість, спортивний туризм в Україні розвинутий недостатньо. Труднощі, з яким зіткнувся в своєму розвитку спортивний туризм, в першу чергу, повязані з економічними проблемами розвитку суспільства, а також з майже повною відсутністю державної та громадської підтримки цього виду спорту, недосконалістю, а в окремих випадках і відсутністю сучасної нормативно-правової, методичної та інформаційної бази, яка б враховувала його реалії, а також внутрішніми організаційними проблемами в самому туристсько-спортивному русі, що накопичились за останні роки.

Ресурсний потенціал розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Україні

... Спортивна складова передбачає заняття туризмом з Метою вдосконалення загальної фізичної підготовки, покращення спеціальної технічної і методичної підготовки, практичне застосування знань і навичок з тактики і техніки туризму. Спортивний туризм, ... проведення походів, розробки маршрутів, планування роботи туристських гуртків; 7. набуття спортивного досвіду для участі в ... різнобічний розвиток фізичних ...

Базовою умовою подальшого динамічного розвитку спортивного туризму є створення його ефективної національної моделі як масового самодіяльного спорту та спорту вищих досягнень, яка б сприяла зростанню спортивної майстерності туристів.

Метою дослідження є визначення рівня розвитку спортивного туризму в Україні та оцінка перспектив його розвитку.

Для досягнення поставленої мети автор вирішив наступні завдання:

• Розкрив зміст таких термінів як «туризм», «спортивний туризм»;
• Проаналізував види та форми туризму, визначив місце спортивного туризму в загальній класифікації;
• Дав характеристику основних видів спортивного туризму;
• Оцінив економічні аспекти занять спортивним туризмом;
• Проаналізував стан розвитку спортивного туризму в Україні;
• Визначив перспективи розвитку спортивного туризму в Україні.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, 2 таблиць, 1 малюнка. Загальний обсяг тексту складає 32 сторінки друкованого тексту. Список використаних джерел містить 20 найменувань літератури та 4 електронні публікації.

1.1 Види та форми туризму. Місце спортивного туризму в класифікації туризму

На сьогоднішній день існує багато підходів щодо класифікації туризму. Це пояснюється неоднозначністю поняття туризм. Згідно до Закону України «Про туризм» туризм класифікується за організаційними формами та видами (стаття 4).

Так, в залежності від місця проведення подорожі туризм поділяється на міжнародний і внутрішній туризм. До міжнародного туризму належать: в’їзний туризм — подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм — подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни [21, с. 46].

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. Як і у міжнародному туризмі мета та категорія учасників можуть бути різноманітними. Виділяють туризм у вихідні дні — приміський (місцевий); щорічний в період відпусток і канікул (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Умовна відповідність між періодами вільного часу і вибором місця для туризму

Існує велика кількість класифікацій туризму (рис. 1.2).

Так, наприклад, залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі існують такі види туризму:

• дитячий;
• молодіжний;
• сімейний;
• для осіб похилого віку;
• для інвалідів.

Мета таких подорожей є різною. Так, для дитячого туризму найбільш доцільними є подорожі з культурно-освітньою, оздоровчо-лікувальною або спортивною метою. Що стосується молодіжного туризму, то найбільш часто подорожі проводять з спортивною та культурно-освітньою метою. Мета сімейного туризму — оздоровчо-лікувальна, культурно-пізнавальна, релігійна та спортивна.

Історія розвитку туризму в Україні. Види, форми, класифікація туризму

... розвитку. У законі України „Про туризм" зазначено, що туризм - це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровлювальною, професійно-діловою, спортивною, ... і види туризму. Залежно від виду, туризм поділяють на: внутрішній або національний - подорожі у межах ... надавали як своєрідний вид пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував „Укрпрофтуризм", до того ж ...

Як видно з наведеного малюнку, значне місце в цій класифікації посідає спортивний туризм.

Спортивний туризм — вид спорту по подоланню певного відрізку земної поверхні, який називають маршрутом. При цьому під «земною поверхнею» мається на увазі не лише ґрунтова поверхня Землі, але також і кам’яна, і водна тощо. Під час проходження маршруту долаються різні специфічні природні перешкоди. Наприклад, гірські вершини і перевали (у гірському туризмі) або річкові пороги (у сплавах по річках) [19, с. 63].

Спортивний туризм має за мету спортивне удосконалення в подоланні природних перешкод. Це означає удосконалення всього комплексу знань, умінь і навичок, фізичної підготовленості, необхідних для безпечного пересування людини по місцевості, насиченої природними перешкодами, в процесі походу.

Рис. 1.2. Класифікація туризму

Велика різноманітність видів туризму та форм його проведення зумовлює необхідність виділення груп, за якими зручно його класифікувати:

• за характером туристичного маршруту існують такі види туризму: рівнинний, гірський, водний, спелео, повітряний, космічний, змішаний;
• залежно від засобів пересування: пішохідний, лижний, кінний, автомобільний, велосипедний, водний, автобусний, залізничний, авіаційний, комбінований;
• за місцем проведення подорожі розрізняють туризм внутрішній (національний) та зовнішній (міжнародний);
• за діяльністю — туризм з активними (веслові судна, плоти, катамарани, велосипеди та інші) і пасивними (морські та річкові круїзи, подорожі на автобусах, яхтах, тощо) засобами пересування;
• за способом організації подорожі (організований і неорганізований, плановий та самодіяльний);
• за туристичною програмою (традиційний, екзотичний та екологічний);
• за сезонністю (літній, зимовий та міжсезонний туризм);

— за рівнем доступності й соціальної значимості в житті суспільства туризм ділиться на соціальний, що має масовий характер у зв’язку з його доступністю широким колам населення й елітарний, доступний з тих або інших причинами (за ціною, за фізичним навантаженням, тощо) обмеженому контингенту [22, с. 102]. Структуру спортивного туризму в Україні наведено на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Структура спортивного туризму в Україні

В залежності від місця проведення подорожі туризм ділять на міжнародний та внутрішній, який може бути далеким й близьким в залежності від відстані. Міжнародний туризм, в свою чергу поділяється на в’їздний (іноземці на Україну) та виїзний (громадяни України — за кордон).

Внутрішній туризм передбачає подорожі громадян в межах своєї держави. Як міжнародні так внутрішні подорожі можуть проводитися з культурно-освітньою, оздоровчо-лікувальною, релігійною та спортивною метою, що організовуються для дітей, молоді, сімей тощо.

За організаційними основами туризм ділиться на організований і неорганізований [11, с. 92]. Організований туризм за формами організації ділиться на плановий й самодіяльний.

При плановому туризмі учасники подорожують на автобусах, літаках, теплоходах, у поїздах по наперед намічених маршрутах, зупиняються в готелях або на турбазах, де їм надається ночівля, харчування і екскурсовод. У плановому туризмі туристичні послуги надаються певними організаціями (туристичними фірмами й приватними особами, що мають патенти на право туристичної діяльності та ін.) у визначеному (плановому) порядку за путівками. Туристичні послуги можуть бути комплексними та приватними, наприклад: розробка маршрутів, комплектування груп, матеріально-технічне забезпечення (транспорт, харчування, проживання, супроводження, туристичне спорядження, забезпечення безпеки, екскурсії, тощо).

Екстремальний та пригодницький туризм Карпатського регіону

... активно розвивається пригодницький туризм - вид туризму, який обєднує всі подорожі, пов'язані ... природи, навчання подоланню перешкод, пристроєві табірного життя, ... туризму такими, як спелеотуризм, рафтинг, альпінізм, гірськолижний туризм; ·аналіз існуючих проблем в екстремальному туризмі; ... тощо. Як правило, екстремальний туризм характеризується активними способами пересування. Активні види туризму ...

У плановому туризмі існують закономірні вимоги до туристичної діяльності (ліцензування, сертифікація та ін.).

У самодіяльному туризмі туристичні послуги забезпечуються на основі самодіяльності туристів. Туристи самі обирають маршрути і спосіб пересування, забезпечують собі харчування, нічліг і місце відпочинку, намічають і здійснюють екскурсії.

Словом «самодіяльність» називають прояв особистого почину в будь-якій справі [18, с. 56]. Самодіяльність є високою формою соціальної активності та її варто розуміти як внутрішнє детерміноване самовираження особистості або групи. Тому самодіяльний туризм є соціально-значущим явищем. Самодіяльний туризм, як сфера масової самодіяльності, містить в собі все різноманіття аматорських туристичних заходів, які проводяться відповідно до нормативної бази організації туризму в країні, включаючи обмеження правилами, нормами й іншими керуючими матеріалами які вводяться в самодіяльний туризм для створення управляючої системи самодіяльного туризму. Цим самодіяльний туризм й відрізняється від неорганізованого туризму, де випадки порушення правил охорони навколишнього середовища й інших нормативних актів не є поодинокими. Чітка організація, продумана розробка маршруту, правильне проведення подорожі й дотримування дисципліни — без всього цього неможливе виконання туристичних завдань туристичними засобами. Виконання функцій керівника туристичної групи пов’язано з наявністю у особи певних якостей: організаторських, комунікативних, креативних тощо. Крім цього керівник та члени туристичної групи повинні володіти знаннями та вміннями з географії, гідрології, біології, метеорології, історії, етнографії, медицини, кулінарії та інше, що забезпечує безпечне здійснення подорожі.

За складом учасників туризм ділиться на індивідуальний і груповий. При цьому туризм за складом учасників може бути: шкільний, молодіжний, сімейний, тощо [8, с. 54].

Спортивний туризм має певні розрядні вимоги для отримання спортивних звань і розрядів. Спортивний туризм за рівнем відноситься до соціального, за формою організації — до самодіяльного, за фізичним навантаженням — до активного, за складом учасників до — групового.

У спортивному туризмі основний мотив занять — розвиток та підвищення рівня знань, умінь, навичок подолання природних перешкод різних форм природного рельєфу. У спортивному туризмі основний результат занять — спортивне вдосконалення, включаючи фізичне й духовне вдосконалення людини в природних умовах, оздоровлення; фізичний і духовний розвиток людини; естетичне та морально-вольове виховання; пізнання історії та сучасності, культур та звичаїв місцевого населення; дбайливе відношення до природи та поваги до національних традицій.

Спортивно-оздоровчий туризм в Україні

... спортивно-оздоровчого туризму. За цією ознакою його можна назвати активним туризмом. З самої назви - "спортивно-оздоровчий туризм" - випливає його оздоровчий аспект у поєднанні з активною формою здійснення походу. Найпоширенішими видами активного туризму в ... -забезпечення безпеки туристів. Навчальні тури в основному це мовні тури, а також тури з навчанням спортивним іграм, менеджменту або тури з ...

Деякі види туризму включені в спортивну класифікацію як частини спортивного туризму. Зрозуміло, що ці види туризму можуть розвиватися в рамках будь-якого типу туризму, але в спортивному туризмі вони нормовані певними вимогами по тривалості, довжині маршруту й природних перешкодах у походах й подорожах [18, с. 106].

Види туризму, що не включенні в спортивну класифікацію, різноманітні. До найбільш відомих із них відносяться: гірськолижний, водо-моторний, кінний та інші види туризму.

1.2 Характеристика основних видів спортивного туризму

Кожний з видів спортивного туризму має свої характерні особливості. За організацією походу, його маршрутом, засобами пересування неважко віднести його до певного виду туризму — пішохідного, гірського, лижного, водного, велосипедного. Серед цих видів до певної міри умовно виділяється гірський туризм: його можна вважати різновидом пішохідного туризму, хоча існує не менше підстав для віднесення його до альпінізму [14, с. 111]. Природні умови високогірних районів і специфіка перешкод ставлять перед гірськими туристами багато не властивих іншим видам туризму завдань. Він відрізняється і значним арсеналом спеціального спорядження, і специфічними технічними прийомами, і тактикою, І необхідністю висотної акліматизації тощо.

Пішохідний і гірський туризм. Ці два види туризму мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересування — пішки, і спільні технічні прийоми подолання складного рельєфу, водних перешкод тощо. Відмінність є в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські — тільки у високогірних. Однак ця головна відмінність справджується лише для походів І — III категорій складності, оскільки пішохідні маршрути вищих категорій складності часто здійснюються, крім лісових і пустельних місцевостей, і в гірські райони, хоча якісні відмінності (такі, як, наприклад, технічна складність подолання перевалів) зберігаються. Так, гірський маршрут І категорії складності повинен включати щонайменше два перевали ІА категорії альпіністської складності, що потребує певних навичок техніки руху і страховки [11, с. 26].

До найпростіших перешкод, характерних для пішохідних походів у рівнинних районах, можуть бути віднесені схили пагорбів, ярів, балок, ділянки густого лісу, незакріплених пісків, болота, струмки, річки. В невисоких і середньої висоти гірських районах до цих перешкод додаються ділянки перевалів із схилами середньої крутизни — порослі травою, осипні, засніжені. Складні в цих районах і водні перешкоди — як правило, неширокі, але швидкі струмки і річки. Відповідно складнішими будуть і технічні прийоми влаштування переправ. Під час походів у високогірних районах до перелічених перешкод додаються круті схили, дрібні, середні і великі осипи каміння, моренні утворення, скельні відслонення, фірнові схили, льодовики, стрімкі і холодні гірські річки і т. ін. Для подолання цих перешкод необхідне засвоєння ряду технічних прийомів, навичок транспортування потерпілих, використання самостраховки і зовнішньої страховки. До них слід віднести:

• рух крутими схилами з відпрацюванням раціональної техніки ходьби (правильна постановка ніг, опора на альпеншток);
• долання невисоких перешкод — великого каміння, повалених стовбурів дерев;
• просування через лісові хащі, завали, буреломи;
• рух порослими травою, осипними, засніженими крутими схилами (підйом, траверс, спуск);
• просування болотами за допомогою жердини, гатями при взаємній страховці;
• організація переправи через водні перешкоди — через брід при самостраховці і зовнішній страховці, шляхом наведення переправ (кладка, поруччя, навісна переправа);
• оволодіння прийомами зав’язування необхідного набору вузлів і обв’язок;
• засвоєння прийомів руху засніженими і зледенілими схилами із самостраховкою і самозатриманням;
• оволодіння технікою спуску і підйому по вертикалі при зовнішній страховці;
• рух у зв’язках по 2-4 чол. при взаємній страховці;
• організація транспортування потерпілих на імпровізованих ношах, страхувальних поясах;
• володіння елементами техніки рятувальних робіт у гірських умовах і т.

Ін [16, с. 33].

На відміну від пішохідного туризму, де стандартний набір особистого і групового спорядження коригується в залежності від району, через який пролягає маршрут, у гірському туризмі обов’язковим є спеціальне альпіністське спорядження (основні і допоміжні мотузки, карабіни, затискувачі і захвати, альпіністські пояси і системи, льодоруби, скельні і льодові гаки, скельні молотки тощо).

Державне регулювання індустрії туризму: регіональний аспект

... туризма в туристической отрасли. Проблеми й особливості розвитку туризму знайшли своє відображення в наукових дослідженнях: передумови виникнення, принципи ... туризм" зазначено, що туризм - це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровлювальною, професійно-діловою, спортивною, ... Отдых є некоторые потери приостановки работы. Постепенный переход от модели жизни к ...

1.3 Економічні аспекти занять спортивним туризмом, проблеми спортивного туризму як виду спорту

Як відомо [15, с. 133], туризм визнано як пріорітетну галузь світового господарства XXI століття. І це, повною мірою, стосується і України. В умовах розбудови української держави туризм повинен стати не тільки дієвим засобом формування ринкового механізму господарювання і надходжень значних коштів до державного бюджету, але й однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення (усіх вікових категорій) до пізнання своєї Батьківщини і її історико-культурної спадщини, яку нам залишили попередні покоління. Саме ці міркування підтверджують те, що унікальне явище туризм необхідно розділити на такі категорії, як «комерційний» і «некомерційний» [2, с. 43]. До останньої категорії в першу чергу слід віднести спортивний туризм (СТ), заняття яким сприяє всебічному розвитку людини, її моральному та фізичному оздоровленню, виховує національну свідомість і патріотизм, особливо серед молодого покоління. Але до сьогоднішнього часу ніхто практично не вказав на ті фактори, які мають велике соціальне значення і приносять державі значний ефект (соціальний і економічний) від занять спортивним туризмом. На погляд автора, до таких факторів відносяться такі, як:

1. Профілактика захворювань та оздоровлення фізичного стану населення.

Якщо говорити про доросле населення, то для категорії працюючих на промислових підприємствах [22, с. 96] було підраховано економічний ефект тільки за рахунок зниження захворювань працівників, які займаються активним туризмом. Цей ефект склав на кожного працівника суму у 400 разів більшу, ніж держава витрачала на одну людину у той, найбільш сприятливий для розвитку спортивного туризму, час. Якщо знати загальну кількість тих, що займаються спортивним туризмом в Україні, та застосувати рекомендації [2, с. 83] стосовно того, що заняття туризмом дозволяють знизити захворюваність населення на 30%, можливо буде визначити (за наявністю відповідної методики) економічну ефективність за рахунок оздоровчого фактора. Але якщо з попередніх джерел [3, с. 21] відомо, що самодіяльним і спортивним туризмом на Україні у 90-і роки займалося близько 2,5 млн осіб, то зараз такої загальної статистики, на жаль, не проводиться. Тобто, з наведених даних отримати конкретну цифру економічного ефекту від занять спортивним туризмом на сьогодення немає можливості, але те, що ця цифра будез багатьма нулями, то це — очевидно.

2. Профілактика правопорушень.

Заняття спортивним туризмом, проходять безпосередньо в природних умовах, без використання спеціальних споруд і тому, у порівнянні з іншими видами спорту, сприяють більш раціональному використанню вільного часу, пізнанню рідного краю, вихованню почуття взаємодопомоги, колективізму при подоланні перешкод у походах, викликає природне бажання людини вести здоровий спосіб життя. Все це різнобічно оздоровлює особливо ту категорію молодого покоління, яка схильна до тютюнопаління, наркоманії, хуліганства, бандитизму.

3. Економія за рахунок виконання туристами у спортивних походах дослідницьких робіт по екології, охороні навколишнього середовища тощо.

Постійне перебування спортивних туристів у навколишньому середовищі і дуже часто у найвіддаленіших від цивілізації куточках своєї країни, сприяє унікальній можливості різнопланових наукових досліджень з екології. Як правило, такі роботи туристи виконують практично на громадських засадах. Крім того, збереження і охорона навколишнього середовища є святим обов’язком туристів-спортсменів. Відомо багато випадків, коли у походах різних категорій складності туристи брали участь у гасінні лісових пожеж, в упорядкуванні джерел [16, с. 85].

4. Економія за рахунок залучення висококваліфікованих спортивних туристів у проведенні рятувальних робіт та подоланні наслідків стихійних лих.

Спортивний туризм продовжує найкращі традиції так званого «самодіяльного туризму», основою якого є подорожі, що базуються на власній ініціативі і, як правило, за власний кошт. Поступове зростання майстерності від новачка до майстра високого класу проходить без витрат з боку держави. І тільки на змагання з техніки спортивного туризму держава виділяє мінімальні кошти. Проте коли виникає необхідність у практичному використанні унікальних знань, навичок і вмінь — туристи-спортсмени завжди напоготові.

5. Економічна ефективність за рахунок залучення інструкторів спортивного туризму на турбазах, наметових містечках, студентських спортивних таборах, тощо.

Якщо фахівці різних спеціальностей в процесі своєї творчої і практичної діяльності в якійсь мірі повертають державі витрачені на них при навчанні кошти, то висококваліфіковані за рахунок свого ентузіазму і закоханості у подорожі спортсмени-туристи, працюючи в якості інструкторів на різних туристських об’єктах, приносять державі не менше як подвійну користь, для визначення якої знадобиться не одна дисертація.

6. Ефективність за рахунок обміну міжнародними спортивними заходами і зміцнення миру між різними країнами.

Як і інші види спорту, культури і мистецтва, спортивний туризм сприяє зміцненню миру на планеті Земля і в цьому показнику, разом з іншими видами спорту, він є носієм миру, а цей показник — неоціненний з точки зору економіки. Але за рахунок перебування спортивних туристів з інших країн під час спортивних походів та змагань з техніки туризму, навіть без організаційної участі так званих «суб’єктів туристичної діяльності», держава має доходи у бюджет з податків на транспорті та поточні витрати, що в деякій мірі дозволяє віднести спортивний туризм і до комерційної категорії.

Очевидно, перелік факторів, що приносять державі велику користь від занять спортивним туризмом, можна ще довго продовжувати, але це, мабуть, не вирішить сьогоденне питання об’єктивного відношення до спортивного туризму з боку держави. Залишається тільки надіятися на майбутні кардинальні зміни у політиці тих, від кого це залежить .

2.1 Сучасний стан спортивного туризму в Україні

У межах вітчизняної туристичної галузі сьогодні чітко визначився окремий вид діяльності — оздоровчо-спортивний туризм. Цей унікальний сегмент туризму виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів. Він поєднує в собі спорт і відпочинок, виховує патріотизм і національну самосвідомість.

Оздоровчо-спортивний туризм має не лише велике соціальне значення, а й економічну ефективність. Фахівці підрахували, що людина, яка активно займається оздоровчо-спортивним туризмом, щороку заощаджує для державного бюджету кошти, еквівалентні майже 400 дол. США (виплати з фонду соціального страхування на лікування, непрацездатність, оздоровлення тощо), тоді як держава витрачає на це лише 1 дол. США за рік [13, с. 52].

З розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності колишня система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, пов’язані з економічною кризою, перебудовою системи управління державою, не могли не позначитися і на спортивно-оздоровчому туризмі, який на перших порах втратив свою популярність у суспільстві.

Однак історія оздоровчо-спортивного туризму свідчить, що масовим цей рух стає лише за умови стабільної економічної ситуації, коли створені порівняно достатні матеріальні умови життя та забезпечене зростання реальних доходів населення.

Відсутність державного фінансування призвела до того, що структури управління оздоровчо-спортивним туризмом, які існували раніше, в основному припинили свою діяльність. Організацією, що взяла на себе функції координації діяльності оздоровчо-спортивного туризму, є Міжнародна туристсько-спортивна спілка (МТСС).

Вона була створена в 1990 р. на громадських засадах і є правонаступницею Управління самодіяльного туризму при Центральній раді по туризму та екскурсіях. Членами МТСС є країни СНД і Балтії, у тому числі й Україна.

Основні напрями роботи МТСС — координація загальної стратегії розвитку спортивно-оздоровчого туризму в країнах СНД і Балтії, створення єдиного правового туристського простору; розробка загальних нормативних документів для держав — членів співдружності країн СНД і Балтії, створення міжнародних туристських маршрутів; проведення міжнародних ярмарків туристських послуг.

Україну як дійсного члена МТСС представляє Туристична спортивна спілка (ТСС), створена одночасно з МТСС (грудень 1990 p.).

Ця громадська організація працює на основі затвердженого статуту і має на меті об’єднання зусиль членів Спілки та координацію їх діяльності щодо сприяння розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Україні [23, с. 33].

На кінець 1990-х pp. такі організації, як Харківська обласна ТСС, Вінницька ТСС, Дніпропетровська ТСС, Федерація спортивного туризму республіки Крим, Одеський обласний спортивно-туристський клуб «Одеса», Севастопольський клуб туристів, Миколаївський клуб мандрівників, AT «Гірський клуб», Донецький обласний клуб туристів і «Гірська спілка» м. Одеси входять до складу МТСС як дійсні члени.

У 1991 р. було укладено Угоду про співробітництво в галузі туризму країн СНД, створення єдиного правового туристського простору, застосування єдиної міжнародної системи класифікації та стандартизації туристських послуг. Для розвитку цієї угоди МТСС розробила й ухвалила на основі Загальної декларації прав людини, Міжнародної хартії фізичного виховання (ЮНЕСКО), Хартії туризму та Кодексу туриста (ВТО) «Міжнародну хартію спортивного туризму» з 10 статей. У ній, зокрема, сказано, що спортивний туризм як всеохоплююча форма оздоровчого, спортивного, пізнавального туризму та мандрівок є найефективнішим напрямом сучасного розвитку світового туризму. Характерною ознакою спортивно-оздоровчого туризму є різноманітність форм і багатоваріантність програм його організації та розвитку: спортивні походи, чемпіонати, змагання, експедиції тощо. Загальна доступність спортивно-оздоровчого туризму сприяє масовій участі людей, особливо молоді, у природничо-пізнавальних походах, експедиціях та інших туристських акціях з активними засобами пересування на маршрутах.

Туристські організації, що прийняли хартію, зобов’язалися активно взаємодіяти з громадськими організаціями, парламентськими та урядовими органами країн СНД і Балтії у розвитку оздоровчо-спортивного туризму; допомагати спортивним туристським групам здійснювати спортивні походи територією своєї країни; сприяти становленню єдиного туристського простору, максимальному спрощенню паспортно-візових, митних та інших формальностей для переміщення туристів по території країни; не допускати дискримінації щодо вибору маршруту походу і мандрівки; захищати довкілля й туристське середовище, пам’ятки історії та культури; проводити профілактичні роботи для запобігання нещасним випадкам і гарантування безпеки туристів.

22 — 23 лютого 1997 р. у Києві відбувся IX конгрес МТСС. Рішенням конгресу було схвалено проект концепції єдиного туристського простору (ЄТП) для країн СНД і Балтії, створено Міжнародну федерацію спортивного туризму — громадську структуру, покликану безпосередньо здійснювати практичні заходи, спрямовані на розвиток спортивного туризму на цьому просторі.

Основні положення цієї концепції розроблені на принципах, що відповідають Міжнародній хартії спортивного туризму і забезпечують безумовну доступність проведення категорійних спортивних походів та подорожей на туристсько-рекреаційній території держав СНД і Балтії.

Відповідно до положень Міжнародної хартії спортивного туризму та вищезгаданої концепції більшість членських організацій МТСС (у тому числі українських) прагнуть застосувати єдиний підхід для оцінки спортивної, суддівської, інструкторської та інших видів кваліфікації туристів за допомогою створення сучасної нормативної та вдосконалення вже існуючої бази спортивно-оздоровчого туризму. Розроблено та затверджено «Правила змагань зі спортивного туризму» і «Єдину спортивну класифікацію».

На сьогодні в Україні сформовано висококваліфікований кадровий корпус працівників оздоровчо-спортивного туризму, а також громадського активу. Організаційними та методичними центрами розвитку оздоровчо-спортивного туризму є туристські клуби та секції. Діє спеціалізована контрольно-рятувальна служба.

Упродовж останніх років в Україні організовано і проведено низку національних та міжнародних заходів з різних видів оздоровчо-спортивного туризму. Так, на Міжнародній олімпіаді зі спортивного туристського багатоборства, що відбулася в Криму, команди України посіли перші місця з гірського та велосипедного туризму [20, с. 120].

В Україні склалася і успішно діє система дитячо-юнацького туризму і краєзнавства, яка є невід’ємною складовою позашкільної освіти. У процесі пізнання історії рідного краю, витоків національної культури, вивчення свого родоводу, історичних і культурних надбань предків у юних туристів виховується почуття дбайливого ставлення та поваги до історії краю, чуйності, доброти, формується фізично здорова і духовно розвинена особистість.

З прийняттям Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки (постанова КМУ від 29.04.2002 №583) і Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року (постанова КМУ від 10.06.2002 №789) дитячо-юнацький туризм і краєзнавство перейшли на важливий етап свого розвитку, адже туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки і соціальної сфери України і це дає можливість центрам туризму і краєзнавства учнівської молоді якісного оновлення своєї діяльності. На виконання зазначених програм обласними державними адміністраціями розроблені і затверджені регіональні програми розвитку туризму і краєзнавства, у яких приділена значна увага питанням розвитку дитячо-юнацького туризму і краєзнавства, вдосконалення матеріально-технічної бази центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді.

На сьогодні в Україні діє 100 центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів, які є базовими організаційно-методичними осередками розвитку дитячо-юнацького туризму в регіонах. Слід відзначити, що останнім часом серед позашкільних навчальних закладів зростає саме мережа центрів туризму і краєзнавства: якщо в 1998 році їх було 84, в 2000 р. — 87, то в 2007 — вже 100. І цей процес продовжується: внутрірайонні центри в містах набувають статусу міських (така тенденція характерна для м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де в місті діє зараз 5 центрів туризму), набуває поширення створення філій обласних центрів: започаткували цю роботу в Івано-Франківському обласному центрі туризму (діє вже 7 філій), а зараз філії створені в Донецькій, Запорізькій областях, створюються в Чернівецькій області [11, с. 114].

Найбільшу кількість центрів туризму мають: Дніпропетровська та Хмельницька області — по 8 кожна, Луганська і Полтавська — по 7, Львівська, Черкаська, Волинська — по 6, Донецька, Харківська — по 5.

Немає центрів туризму обласного рівня в Київській, Одеській та Сумській областях, де відбулося злиття всіх позашкільних навчальних закладів, але в комплексних позашкільних навчальних закладах цих регіонів працюють відділи туризму і краєзнавства.

З прийняттям Закону України «Про позашкільну освіту» розпочався процес створення нормативно-правової бази діяльності позашкільних навчальних закладів, в т.ч. і туристсько-краєзнавчого напряму. А саме, прийняті:

1) Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 роки, затверджена постановою КМУ від 28.03.2002 №378;

2) Наказ МОН від 12.07.2001 №510, зареєстрований Мін’юстом від 06.09.2001 за №788/5979 «Порядок видачі випускникам позашкільних навчальних закладів свідоцтв про позашкільну освіту» та наказ МОН від 24.03.2003 №161, зареєстрований Мін’юстом від 08.04.2003 за №275/7596 «Про внесення змін до Порядку видачі випускникам позашкільних навчальних закладів свідоцтв про позашкільну освіту»;

3) Положення про центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, туристсько-краєзнавчої творчості учнівської молоді, станцію юних туристів, затверджене наказом МОН від 19.12.2002 №730 і зареєстроване Мін’юстом від 8.01.2003 за №10/7331;

4) Розпорядження КМУ від 12.05.2004 №298-р «Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму» та наказ МОН від 11.06.2004 №473 на його виконання;

5) Наказ МОН від 11.05.2004 №379 «Про затвердження Положення про Всеукраїнську координаційно-методичну раду з питань розвитку дитячо-юнацького туризму, краєзнавства й екскурсій», затверджений наказом Мін’юстом від 26.05.2004 №379 (підготовлений з метою сприяння реалізації Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки та програми розвитку краєзнавства до 2010 року, розробки стратегії і програми розвитку дитячо-юнацького туризму, краєзнавства й екскурсій в Україні);

6) Постанова КМУ від 17.11.2004 №1564 «Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися держаними навчальними закладами» (підготовлений з метою розширення можливостей позашкільних навчальних закладів у період недостатнього бюджетного фінансування у надання платних послуг, кошти від яких спрямовуються на виконання статутних завдань та утримання закладів);

7) Наказ МОН від 16.05.2005 №295 «Про затвердження Положення про туристські маршрутно-кваліфікаційні комісії навчальних закладів системи МОН», зареєстрований Мін’юстом від 01.06.2005 за №601/10881 (підготовлений з метою створення умов для безпечного проведення туристських походів з учнівською і студентською молоддю).

8) Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» від 4.07.2005 р. №1013/2005 (на виконання Указу підготовлений наказ МОН від 29.07.2005 №454 «Про заходи МОН по реалізації Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні»).

Розвиток спортивного туризму в Україні можна оцінити з даних, наведених в табл. 2.1.

Табл. 2.1. Розвиток спортивного туризму в Україні

Регіон
	Кількість місцевих осередків	Очки за змагання 2008 року	Регіональні Центри туризму системи МОНУ (на 01.01.2009)
			кількість відділень (аналог. ДЮСШ)	кількість учнів у гуртках тур. спортив ної спрямованості
Продовження таблиці 2.1.
АР Крим	11	694	3	4682
Вінницька обл.	—	3578	1	2941
Волинська обл.	26	1044	6	3298
Дніпропетровська обл.	20	2050	9	5758
Донецька обл.	26	6024	4	5147
Житомирська обл.	—	0	1	1054
Закарпатська обл.	—	214	3	3161
Запорізька обл.	14	1844	4	4650
Івано-Франківська обл.	—	2306	4	5350
Київська обл.	3	3164	3	4560
Кіровоградська	—	552	2	3129
Луганська обл.	—	1176	7	4300
Львівська обл.	—	3566	6	2896
Миколаївська обл.	3	3256	1	4064
Одеська обл.	—	2648	1	3811
Полтавська обл.	7	494	7	5681
Рівненська обл.	—	798	2	2240
Сумська обл.	—	1392	3	3545
Тернопільська	19	2349	2	4263
Харківська обл.	—	1438	5	9100
Херсонська обл.	—	312	3	4339
Хмельницька обл.	—	4402	8	4509
Черкаська обл.	—	540	6	4558
Чернівецька обл.	—	5092	3	2669
Чернігівська обл.	—	430	4	3612
м. Київ	17	6090	2	4879
м. Севастополь	6	846	1	315
Продовження таблиці 2.1.
Центральні заклади:	27		1	12715
Всього:	179		102	121591

Як видно з даних, наведених в таблиці 2.1, найбільш масовою туристська робота є в Харківській, Херсонській, Чернігівській, Івано-Франківській, Полтавській областях.

У 2004 році у загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладах туристсько-краєзнавчого профілю, Палацах, Будинках дитячої творчості працювало 4 826 гуртків спортивно-туристського профілю, в яких навчалось 78 521 учнів.

Найбільш масовими видами спортивного туризму в Україні є пішохідний туризм та спортивне орієнтування [18, с. 63].

Так, за програмами «Спортивний туризм» працювали 1790 гуртків, за програмою «Спортивне орієнтування» — 613 гуртків.

Крім того, діяли такі гуртки:

• 79 — водного туризму;
• 65 — гірського туризму;
• 71 — велосипедного туризму;
• 106 — спелеотуризму;
• 18 — туристів-провідників;
• 14 — лижного туризму;
• 21 — молодших інструкторів туризму;
• 13 — топографів — геодезистів;
• 14 — юних суддів туристських змагань;
• 5 — скелелазання та інші.

Виходячи з вищезазначеного, традиційними є змагання з техніки пішохідного туризму та спортивного орієнтування. Але запроваджуються і нові види: наприклад, зимові багатоденні змагання учнів зі спортивного орієнтування, з гірського туризму та інші. Так, протягом 2008 р. центрами туризму проведено близько 250 змагань з різних видів туризму. Всього ж у масових заходах зі спортивного туризму взяли участь 78 902 учасники, і це не враховуючи учасників таких поширених загальношкільних заходів як «Тиждень туризму», туристсько-спортивних зльотів до Всесвітнього дня туризму, масових сходжень на найбільш відомі вершини Криму та Карпат, походів по рідному краю тощо.

Крім того, гуртківці центрів туризму змагаються на міжнародних туристських змаганнях. Так, вихованці Закарпатського обласного центру туризму, краєзнавства і спорту постійно беруть участь у міжнародних змаганнях із спортивного орієнтування в Чехії та Словакії. Команди центрів туризму беруть участь у змаганнях, які проводить Федерація спортивного туризму України (відкриті змагання зі спортивного туризму «Кам’янецькі скелі», Всеукраїнські змагання з спортивного орієнтування на приз О. Онищука, кубок Вінницької області з техніки водного туризму «Вінницькі перегони» тощо).

З метою розвитку дитячо-юнацького спортивного туризму щорічно проводиться заочна Першість України на кращу туристсько-краєзнавчу подорож.

Своєрідним підсумком роботи туристсько-спортивних гуртків є участь у Всеукраїнських змаганнях із спортивного туризму.

Розвиваються нові напрями спортивного туризму: екстремальний, пригодницький, далекі вітрильні та інші подорожі, комбіновані мандрівки за видами туризму (авто-, мото-, велосипедного, вітрильного, водного, гірського, лижного, пішохідного, спелеологічного тощо) з використанням наявних природно-рекреаційних, історико-куль-турних і кадрових ресурсів країни. Усе це не лише створює умови для залучення до активних занять спортивним туризмом нашого населення, а й стимулює розвиток міжнародного та зарубіжного туризму, дає імпульс загальному розвиткові туризму в Україні як потенційно високорентабельної галузі економіки, сприяє входженню нашої країни до світового туристичного ринку.

2.2 Перспективи розвитку спортивного туризму в Україні

Останнім часом більшість учасників туристичного ринку ставилися до спортивного туризму з певною зверхністю — нібито ця форма відпочинку не має «ринкового формату». Але, на думку автора, ця форма відпочинку найближчим часом зайняти належне місце серед пропозицій турфірм. Спортивний туризм знаходиться на перетині туристичної індустрії та загальнодержавної системи фізичної культури і спорту. Він виконує спортивні, оздоровчі, рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції. Тривалий час, ще в радянську епоху, цей рух був масовим. І сьогодні, говорячи про перспективи розвитку спортивного туризму, насамперед слід наголосити на його соціальному характері. Адже ця форма відпочинку, на відміну від багатьох інших, доступна для більшості населення. Саме тому серед найважливіших завдань зараз — інтеграція спортивного туризму у соціальний механізм літнього дитячого оздоровлення.

Та водночас не можна не помічати, як входить у моду здоровий та активний спосіб життя у забезпечених верств українців. Про це свідчить, наприклад, стрімке зростання кількості фітнес-комплексів у всіх великих містах. Саме тому можна передбачити, що незабаром пересічний бізнесмен і його родина, які до цього визнавали лише комфортні пляжні готелі на узбережжі південних морів, замислиться над можливістю провести тиждень-два у комбінованому поході власною державою, де можна поєднати піший, кінний, водний туризм, гірський велосипед, елементи спелеології чи навіть повітроплавання. Так, у Австрії та Словенії число прихильників подібного відпочинку доходить до 10-12 відсотків туристів. Крім того, слід звернути увагу і на варіант, коли іноземні гості, приїжджаючи на курорти, зупиняються в дорогих готелях, проте шукають можливості активно, цікаво і з користю для здоров’я провести вільний час [9, с. 54].

Прогнози, складені на початок XXI ст. Всесвітньою туристською організацією є гарним джерелом для аналізу та прогнозування об`єму світового туристського сектора. Зокрема, на мал. 2.1 показано, що міжнародні туристські прибуття в усьому світі збільшаться до 661 млн чоловік в 2000 р., до 937 млн — в 2010 р. За 1990-2010 гг. число туристів у світі збільшиться вдвічі. Щорічні темпи росту світового туризму в 1990-2000 гг. складуть 3,8%, а в 2000-2010 гг. — 3,5%.

Рис. 2.1. Діаграма прибуття туристів у світі: тренди й прогнози, 1950-2010 рр.

Отож спортивний туризм, крім соціального, має ще й значний комерційний потенціал. Це вже усвідомили десятки регіональних турфірм — і не тільки в Криму чи Західній Україні, де вони безпосередньо надають ці послуги, а й у Києві, де низка бізнес-структур спеціалізується саме на активному відпочинку.

Головна особливість спортивного туризму полягає у тому, що він розвивається в навколишньому природному середовищі й капіталовкладення, яких він вимагає, не надто великі. Саме тому спортивний туризм має великі перспективи розвитку в час економічної кризи.

Спортивний туризм є невідємною складовою загальнодержавної системи фізичної культури і спорту і спрямований на зміцнення здоровя, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини шляхом її залучення до участі у спортивних походах різної складності та змаганнях з техніки спортивного туризму. Спортивний туризм є важливим засобом сприяння підвищенню соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Спортивний туризм здійснює різноманітні спортивні, оздоровчі, рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції, але через низку чинників рівень їх реалізації на сьогодні не відповідає потенційним можливостям туристсько-спортивного руху в Україні.

Головна особливість спортивного туризму полягає у тому, що він, на відміну від більшості інших видів спорту, не потребує відносно великих матеріальних видатків, так як, по-перше, розвивається в існуючому навколишньому природному середовищі і не вимагає значних капіталовкладень для підготовки та проведення туристсько-спортивних масових заходів та зведення спеціальних споруд для їх проведення, по-друге, матеріально-технічне та організаційне забезпечення зазначених заходів в значній мірі здійснюється силами та засобами самих туристів, по-третє, вже склалася і діє громадська система підготовки та підвищення кадрів, яка з мінімальними видатками з боку держави може і надалі ефективно функціонувати.

Однак, на сьогодні, незважаючи на наявні потенційно великі можливості, свою соціальну і економічну значущість, спортивний туризм в Україні розвинутий недостатньо. Труднощі, з яким зіткнувся в своєму розвитку спортивний туризм, в першу чергу, повязані з економічними проблемами розвитку суспільства, а також з майже повною відсутністю державної та громадської підтримки цього виду спорту, недосконалістю, а в окремих випадках і відсутністю сучасної нормативно-правової, методичної та інформаційної бази, яка б враховувала його реалії, а також внутрішніми організаційними проблемами в самому туристсько-спортивному русі, що накопичились за останні роки.