Екстремальний та пригодницький туризм Карпатського регіону

Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Київський університет управління та підприємництва»

Кафедра готельно-ресторанної справи та туризму

Курсова робота

з дисципліни «Географія туризму»

на тему: «Екстремальний та пригодницький туризм Карпатського регіону»

Виконала студентка

Гаєвська Анна Юріївна

Київ 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Екстремальний туризм як одна з форм туристично-рекреаційної діяльності, повязаної з ризиком

1 Сутність екстремального туризму. Форми екстремального туризму

2 Історія виникнення та розвиток екстремальних видів туризму в світі та Україні

Розділ 2. Екстремальний туризм в Карпатському регіоні

1 Характеристика туристичних ресурсів Карпатського регіону, придатних для екстремальних видів туризму

2 Альпінізм (гірський туризм) і скелелазіння — один із найпопулярніших видів екстремального туризму

3 Рафтинг. Річки, придатні для занять рафтингом

2.4 Спелеотуризм. Найвідоміші печери краю

5 Гірськолижний туризм. Найвідоміші гірськолижні курорти регіону

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку екстремальних видів туризму в Карпатському регіоні

1 Основні проблеми, повязані з розвитком екстремального туризму в регіоні

2 Шляхи організації та перспективи розвитку екстремальних видів туризму в Карпатському регіоні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Екстремальний туризм — різновид туризму, який пов язаний із певним ступенем ризику, або з позамежними фізичними або психічними навантаженнями в надважких умовах.

Туристичний бізнес, за оцінками провідних європейських та світових фахівців є однією з найприбутковіших сфер діяльності людини та держави. Окремі країни отримують від сфери туризму до 75% свого сукупного ВВП. Крім того, туризм є надзвичайно важливим явищем, коли йдеться про міжнаціональну та міжнародну комунікацію між окремими людьми чи країнами в цілому. Пізнання особливостей організації державного та суспільного ладу в інших країнах дозволяють переймати усі найкращі риси задля втілення їх у власній державі. Разом з тим, реальне бачення повсякденного життя громадян інших країн може унеможливити повторення негативних тенденцій на Батьківщині.

44 стр., 21855 слов

Державне регулювання індустрії туризму: регіональний аспект

... туризму знайшли своє відображення в наукових дослідженнях: передумови виникнення, принципи функціонування підприємств рекреаційно-туристичного комплексу, класифікація їх форм і видів, ... розвитку туризму в регіоні 3.3 Механізм реалізації державної політики підтримки розвитку індустрії туризму в регіоні Висновки ... отдыха. Отдых є некоторые потери приостановки работы. Постепенный переход от модели жизни к ...

Актуальність проблеми. На міжнародному ринку екстремальний туризм вид починає розвиватися з кожним роком все швидше. Але про деякі його форми багато хто просто щось чув, а деякі і не знають. В Україні останніми роками з’являються туристичні організації, які займаються винятково екстремальним туризмом, організовуючи тури. Кожна країна має що представити туристу-екстремалу, це і гори, печери, річки, моря, океан, або ж просто повітряний простір. Україна не є винятком.

Об’єктом дослідження є форми екстремального туризму в Україні та безпосередньо в Карпатському регіоні. Предметом дослідження є екстремальний туризм як форма природокористування, проблеми та перешкоди, що стоять на шляху розвитку екстремальних курортів, проблеми і перспективи організації екстремальних турів.

Мета дослідження. Зважаючи на актуальність теми, було поставлено мету на основі вивчення та аналізу екстремально-курортного потенціалу Українських Карпат, окреслити шляхи організації екстремальних турів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

·ознайомлення з найпоширенішими видами екстремального туризму такими, як спелеотуризм, рафтинг, альпінізм, гірськолижний туризм;

·аналіз існуючих проблем в екстремальному туризмі;

·ознайомлення з рекреаційними ресурсами регіону і вибір найоптимальніших районів для розвитку екстремального туризму.

Теоретичною та методологічною основою слугували наукові праці та методичні розробки провідних вітчизняних вчених у галузі туризму, Закон України, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Поставлені завдання вирішувались за допомого загальнонаукових методів: конкретно-пошукового — для виявлення, відбору, теоретичного аналізу, синтезу, актуалізації, класифікації, узагальнення архівних та друкованих джерел в галузі туризму.

Розділ 1. Екстремальний туризм як одна з форм туристично-рекреаційної діяльності, повязаної з ризиком

.1 Сутність екстремального туризму. Форми екстремального туризму

екстремальний туризм альпінізм рафтинг

Екстрим — видатні, екстраординарні дії, як правило, повязані з небезпекою для життя. Деякі сучасні види спорту, які стали просуватися в світі з 50-х років XX століття, поступово стало прийнято називати екстремальними. До таких видів спорту відносяться ВМХ, тріал, скейтбордінг, сноубордінг, парашутизм, скелелазіння. Екстремальні види спорту з’являються на світ кожен день. Їх характеризує висока ступінь небезпеки для життя і здоров’я спортсмена, велика кількість акробатичних трюків, високий рівень адреналіну, який виділяється у спортсмена під час заняття спортом.

7 стр., 3412 слов

Історія розвитку туризму в Україні. Види, форми, класифікація туризму

... клієнтові. Отже, про туризм в Україні серйозно заговорили, про­голосивши його пріоритетним напрямом української економіки, а це дуже важливо для розвитку галузі. Туризм: види та форми Туризм - активна і невимушена ...

Екстремальний туризм — один з видів туристського відпочинку, в тій чи іншій мірі повязаний з ризиком. Останнім часом активно розвивається пригодницький туризм — вид туризму, який обєднує всі подорожі, пов’язані з активними способами пересування та відпочинку на природі, що мають на меті отримання нових відчуттів, вражень, поліпшення туристом фізичної форми та досягнення спортивних результатів. Екстремальний туризм належить до найбільш небезпечних видів туризму, його мета і полягає в тому, щоб відчути небезпеку. Всі види небезпек в екстремальному туризмі можна класифікувати за природою явища і ролі туристів у виникненні небезпечної ситуації. Історія екстремального туризму тісно повязана з історією розвитку екстремальних видів спорту, серед яких скайсерфинг, трекінг, хелі-скі, фрі-райд, рафтинг і т.д. В даний час екстремальний туризм включає різні спортивні види відпочинку, повязані з ризиком, і являє собою дуже строкате явище.

Формування маршрутів, турів, екскурсійних програм, надання основних, додаткових і додаткових послуг складають технологію туристичного обслуговування, тобто це формування конкретного туристичного продукту для задоволення потреби в туристичній послузі. Для складання туристичного маршруту або ж просто туру потрібно рахуватися з їхніми класифікаціями по типу, сезонності, тривалості, віковій ознаці тощо. Як правило, екстремальний туризм характеризується активними способами пересування. Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (лазіння по скелях, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих ріках, підводний туризм, сафарі ті інші), що вимагають значної фізичної напруги і доступні далеко не всім категоріям туристів. Ще більш виділяється в цьому змісті екстремальний туризм.

До екстремального туризму відносять різні пригодницькі тури, — пригодницькі подорожі, відвідування екзотичних місць, вулканів, островів, водоспадів і ін. Звичайно це нестандартний тур в екзотичні й екологічно чисті природні резервації, пов’язаний з незвичайними подорожами, нетрадиційними транспортними засобами. В окремих випадках такий тур зв’язаний з ризиком і серйозними фізичними навантаженнями extreme tour, вимагають сміливості й умінь, наприклад, сплав по бурхливій ріці Колорадо на надувних човнах, подорож на Кольський півострів узимку на собачих запряжках. Популярний відпочинок на гірськолижних курортах, участь в яких передбачає фізичну підготовку і майстерність учасників.

Такий туризм близький до спортивного туризму, однак маршрути більш добре підготовлені й умови істотно комфортніше, ризик зводиться до мінімуму за рахунок забезпечення провідниками, проміжними таборами, туристським спорядженням. Тур по місцях катастроф (наприклад ГУЛАГ).

Полювання, риболовля, фотополювання, поїздки на мотосанях узимку чи джипах по важкодоступних місцевостях. [2]

У залежності від головної цілі подорожі можна виділити наступні тури: — тур з метою полювання, рибного лову, поїздки на природу в заповідники для спостереження за тваринами, фотополювання. У програму туру входить: відвідування визначних памяток місцевої природи, навчання подоланню перешкод, пристроєві табірного життя, вивчення техніки виживання в екстремальних умовах. Організується колона машин, у якій, крім джипів з туристами і провідниками, іде транспортний супровід з наметами, продовольством, паливом, харчуванням і іншим; тур — відвідування військових об’єктів і полігонів, таборів для увязнених, концтаборів і в’язниць; тури на місця людських трагедій; тури з метою пошуку скарбу. Професійного й аматорські — пригодницького розважального характеру. Особливістю екстремального туризму є його спортивний характер і участь у ньому молодіжної вікової категорії.

18 стр., 8849 слов

Сучасний стан та перспективи розвитку спортивного туризму в Україні

... туризм», «спортивний туризм»; Проаналізував види та форми туризму, визначив місце спортивного туризму в загальній класифікації; Дав характеристику основних видів спортивного туризму; Оцінив економічні аспекти занять спортивним туризмом; Проаналізував стан розвитку спортивного туризму в ... туризму екстремального, пригодницького, вітрильних та інших подорожей, проведення комбінованих за видами туризму ...

Активні види відпочинку завойовують усе більшу популярність серед простих туристів. Особливо популярним став дайвінг, один із найзахоплюючих і екстремальних видів. Парашутистам і гірськолижникам доводиться потіснитися — число дайверів в усім світі, стрімко зростає. Звертаючи увагу на цифри стає ясно: поширення дайвінгу порівнянне тільки із епідемією. На сьогодні у світі майже 20 мільйонів сертифікованих дайверів-любителей, а 40 років тому їх було кілька сотень. В Україні останніми роками захоплення дайвінгом стало масовим. Також, зараз в усім світі дуже популярні стрибки із парашутом. Із парашутом почали стрибати більше півстоліття назад, але в масового характеру він перетворився тільки років 15 назад. Зараз існує багато варіантів стрибків з парашутом. Це і скайсерфинг і групова акробатика, але все більшу популярність набирає B.A.S.E. jumpіng. Це не тільки гострі відчуття, але і чудове видовище. Багато людей спеціально приїжджають на різні змагання, щоб подивитися, як люди стрибають із хмарочосів, телевізійних веж, мостів, скель. Якщо комусь не подобається пірнати під воду або стрибати із величезних висот — тоді можна спробувати, теж популярний вид вигляд відпочинку, віндсерфінг. Але отут варто врахувати, що це задоволення повязане із постійними падіннями у воду, і реальною можливістю захлинутися в морських хвилях, а також неминучими мозолями на руках. Але випробовування себе в сплаві по бурхливих гірських ріках, точно запамятається надовго.

Тим, хто боїться води, підійдуть пішохідні тури. Це теж екстремальний туризм, що сполучений з чималими труднощами і небезпеками. Такі маршрути звичайно прокладаються по незайманих територіях планети, так що в людини зявляється можливість буквально вписатися в природу, але при цьому виявитися відрізаною від цивілізованого світу. І навіть якщо така тургрупа має сучасні засоби супутникового звязку, для приходу допомоги може знадобитися кілька годин або днів. Тому будь-яка надзвичайна подія може призвести до серйозних наслідків. Тому кожна туристична фірма до якої звертається громадянин запропонує страхування життя від нещасного випадку, яким є обовязковим згідно законодавства України Але, не дивлячись на всю свою привабливість, слід зазначити, що екстремальний туризм це дорогий вид відпочинку. А такий вид туризму як космічний існує взагалі для одиниць, тому що платити за нього мільйони доларів здатні тільки дуже забезпечені туристи. Але тільки цей вид екстремального туризму дорогий по економічних факторах.

4 стр., 1877 слов

Світовий розвиток туризму

... поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку. Закон України "Про туризм" визначає туризм як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою ... зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін. Сучасна наука поділяє розвиток туризму на декілька етапів залежно від зміни наступних факторів: мотивації подорожей; способу ...

Взагалі ж екстремальний туризм один із самих перспективних видів туризму, що залучає до себе усе більше людей. Зявляються нові місця для активного відпочинку, як штучні, наприклад гірськолижні курорти, так місця створені природою про які люди раніш і не знали, наприклад, печери. А те, що цей вид туризму активно розвивається видно хоча б з того, що з’являються всі нові його види.

У Закарпатській області найбільш розвиненими видами екстремального туризму є: альпінізм (скелелазіння) та гірсько-пішохідний туризм; спелеологія; гірськолижний спорт, в т.ч. сноуборд; рафтинг (сплав по гірських річках); парапланеризм та дельтапланеризм.

Розглянемо екстремальні види туризму по групах.

Найбільш популярними в Закарпатській області є гірські види екстремального туризму. Найбільш екстремальним видом відпочинку вважається альпінізм (сходження на вершини гір), причому долаються різноманітні перешкоди різного ступеня важкості, повязані з умовами місцевого рельєфу й клімату.

З кожним роком збільшується кількість туристів, метою відпочинку яких є гірські лижі та сноубордінг (спускання по снігу з гірських схилів на спеціально обладнаній дошці).

Найвищою гірськолижною базою Українських Карпат є Драгобрат, де два бугельні витяги кілометрової довжини ведуть з висоти понад 1300 м майже на вершину гори Стіг (1704 м).

У Закарпатській області є досить високого рівня гірськолижні курорти з наявним сервісом, що дозволяє і в подальшому успішно розвивати гірські екстремальні види туризму. Позитивним моментом є те, що протягом останніх років збудовано та введено в дію сучасні якісні підйомники та крісельні дороги, відкриті комфортабельні сучасні гірськолижні заклади розміщення

До наземних видів екстремального туризму відносять спелеологію, кінний і мисливський туризм, пішохідний і комбінований автобусно-пішохідний туризм (трекінговий маршрут), маунбайкінг, Х-гонки, спортивне орієнтування, автотур-ралі та мототуризм (по гірському бездоріжжі), виживання в дикій природі. [4]

.2 Історія виникнення та розвиток екстремальних видів туризму в світі та Україні.

Активний туризм в Україні розвивається як невідємна складова туристичної галузі і спрямований на зміцнення здоровя, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини шляхом залучення її до участі у спортивних походах різної складності та змаганнях з техніки спортивного туризму, самодіяльних туристичних подорожах, мандрівних туристичних подорожах активного характеру.

Разом з тим, спортивний та самодіяльний активний туризм є невід’ємною складовою вітчизняної туристичної галузі, сприяє розвитку та поширенню активних форм відпочинку, а отже, має ще й рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції. Розвиваючись на межі спорту і активного дозвілля в природному середовищі, активний туризм сприяє розвитку внутрішнього туризму шляхом пропаганди відносно дешевого і одночасно ефективного відпочинку, що в умовах невисоких матеріальних доходів значної частини населення країни надає йому соціально-пріоритетного значення для відповідних державних, громадських та комерційних організацій. Зменшення вартості відпочинку завдяки використанню елементів і засобів спортивного туризму і мінімізації видатків на матеріально-технічну інфраструктуру такого відпочинку по відношенню до вартості відпочинку за традиційними організаційними формами у внутрішньому, зарубіжному та міжнародному туризмі робить його соціальне доступним та економічно привабливим для пересічного громадянина і економічно вигідним для організаторів.

13 стр., 6235 слов

Розвиток туризму в Швейцарії

... до Розділу 2 РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В ШВЕЙЦАРІЇ 3.1 Основні етапи розвитку туризму 3.2 Аналіз туристичного ринку Висновок до ... де проводяться відомі виставки сироваріння або Ромон з його швейцарським музеєм розпису скла. Кожне таке містечко володіє ... Швейцарії часто бувають різкі сильні вітри, що супроводжуються дощами й снігопадами. Навесні, влітку і восени переважають фени - теплі ...

Розвиток нових напрямів активного туризму — екстремального, пригодницького, наддалеких вітрильних та інших подорожей, проведення комбінованих за видами туризму (автомобільного, велосипедного, вітрильного, водного, гірського, мотоциклетного, пішохідного, спелеологічного тощо) подорожей з використанням наявних природно-рекреаційних, історико-культурних та кадрових ресурсів країни не тільки створює умови для залучення до активних занять туризмом населення України, а й має стимулюючий вплив на розвиток міжнародного та зарубіжного туризму, сприяє загальному розвитку туристичної галузі як високорентабельної галузі економіки України та її входженню до світового туристичного ринку.

Однак, незважаючи на наявні великі потенційні можливості свою соціальну і економічну значущість, активний туризм в Україні, на жаль, все ж розвинений недостатньо. Труднощі, з яким зіткнувся в своєму розвитку активний туризм, тісно пов’язані, передусім, із соціально-економічними проблемами розвитку суспільства в останнє десятиріччя XX ст., а також із внутрішніми, насамперед, організаційними проблемами в самому туристському русі, що накопичились у 90-х pp. XX ст.

У 80-ті pp. XX ст. розвиток активного туризму характеризувався тим, що держава у значній мірі превалювала над цим громадським рухом і практично повністю визначала його основні параметри. Разом з тим, цей період мав і певні недоліки — жорстке керівництво зверху федераціями і клубами з боку Рад по туризму і екскурсіях, обмеження ролі громадськості дорадчими функціями тощо. Але ці недоліки не могли суттєво завадити розвитку активного туризму, оскільки цей розвиток стабільно фінансове підтримувався.

На початку 90-х pp. минулого століття ситуація докорінно змінилася. Держава в особі Рад по туризму та екскурсіях припинила опікуватися проблемами активного туризму, а також, що важливіше — припинила його фінансову підтримку. Розвитком активного туризму самостійно стали займатися громадські організації — федерації спортивного туризму та туристські союзи. На жаль, відсутність фінансової підтримки з боку державних інституцій вкрай негативно відбилася на активному туризмі і в його розвитку розпочався період занепаду. Результат — різке падіння масовості у активному туризмі.

Від остаточного занепаду активний туризм був у цей час врятований ентузіастами, що залишилися у федераціях та туристських союзах, які, не маючи фінансування, змогли лише зберегти форпости туристського руху, що дозволило втримати його від остаточного занепаду.

4 стр., 1867 слов

Гірськолижний туризм

... розвитком суспільства з’являються й розвиваються нові види туризму. При цьому частина з них відокремлюється від туризму в якості окремих видів спорту, таких, як альпінізм, скелелазіння, ... туризмом розуміють теорію і практику різного роду походів, сходження на гори і подорожі з метою спортивного суперництва, активного ... О.М., Корнєєв С.Є., Тайнович Н.В., Карлова Г. А., Казанкіна Т.В., Потьомкін В.К., ...

У цей період у багатьох регіонах туристська громадськість почала шукати вихід із скрутного становища через обєднання громадських та комерційних інтересів. Тандем фінансів і громадської структури почав давати позитивні результати. Але мізерність фінансових комерційних можливостей і слабкість структури не давали активному туризму можливостей стабільно розвиватися. Реальне ж зростання показників у розвитку активного туризму в регіонах можна було спостерігати лише там, де до громадської структури та комерційних грошей змогли частково залучити ще й державне фінансування. [1]

Аналіз стану активного туризму в Україні наприкінці 90-х pp. минулого століття свідчить про те, що для стабілізації ситуації та подальшого його розвитку необхідна була консолідація зусиль громадськості країни у створенні потужної громадської організації як авангарду туристського руху.

Враховуючи існуючі реалії, з метою покращення ситуації туристська-спортивна громадськість у вересні 2000 р. на Установчому зїзді у Вінниці створила всеукраїнську громадську організацію — Федерацію спортивного туризму України, завданням якої було визначено всебічне сприяння підвищенню статусу активного туризму, а також вітчизняної туристичної галузі. Діяльність Федерації мала служити всебічному гармонійному розвитку особи, зміцненню здоров’я населення, формуванню здорового способу життя, культурному і духовному розвитку громадян України. Було розроблено та затверджено Програму діяльності Федерації активного туризму України на 2001-2005 pp. Програма стала стрижнем усієї діяльності Федерації. Підбиваючи підсумки виконання завдань то передбачені Програмою заходи в основному були виконані. Одночасно було зазначено, що розвинувши структуру організації на макрорівні, тобто на рівні територіальних осередків і створивши необхідне нормативно-правове забезпечення діяльності цієї структури, Федерація відкриває для себе безмежне поле діяльності у розбудові місцевих осередків, створенні клубної мережі, секцій активного туризму в колективах фізичної культури і, відповідно, їх інформаційному, методичному, нормативно-правовому забезпеченні.

Нині в осередках Федерації найбільше комісій з пішохідного туризму — 22, далі йдуть комісії з гірського та водного туризму — по 19, велосипедного — 15, спелеологічного — 14, лижного — 12, вітрильного — 4. Крім того, за перші два роки діяльності Федерації значно зросла кількість всеукраїнських та регіональних змагань зі спортивного туризму.

Слід зазначити, що в останні роки активному туризму як ефективному засобу залучення населення до здорового способу життя стало приділятися значно більше уваги з боку органів державної влади.

Таким чином, можна констатувати, що за 2001-2003 pp. активний туризм не тільки вийшов із кризової фази у своєму Розвитку, а й став визнаним і в регіонах, і взагалі в Україні видом відпочинку. Загальне поширення активного туризму серед різних верств населення переконливо свідчить, що активний туризм нині є фактично одним із масових видів туризму в Україні. [5]

3 стр., 1062 слов

Теоретические аспекты разработки туристических маршрутов

... место занимает классификация маршрутов спортивного туризма – там маршруты классифицируются по категориям сложности. Процесс разработки маршрута составляет основу ... необходимую информацию о предприятиях обслуживания туристов по маршруту, часто снабжённую фотоиллюстрациями, прайс-листами, ... выставки другой тематики (например, транспортные, общие) для того, чтобы собрать информацию и составить ...

Розділ 2. Екстремальний туризм в Карпатському регіоні

До складу Карпатського туристичного району входять чотири області Західної України: Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька. Територія Карпатського туристичного району охоплює 56,6 тис. км2, що становить 9,4% території України. В його межах проживає 6120 тис. населення (13% від загальноукраїнського показника), більша частина якого проживає у селах — 51,4%.

Одним з основних природних туристичних ресурсів даного району є рельєф. Його особливості обумовлюються розташуванням на території району гірського масиву Карпат, що простягнувся з північного заходу на південний схід та займає разом з Передкарпатською височиною та Закарпатською низовиною 37 тис. км2(65,5% території району).

Українські Карпати — середньовисотні гори з переважаючими висотами 1000-2000 м. Саме такий тип рельєфу, за оцінками дослідників, є найкращим для організації рекреаційної діяльності. Найвищі вершини сягають понад 2000 м., серед них — найвища точка України г. Говерла, яка може бути віднесена до рекреаційних об’єктів рангу супер-точка тур. Об’єктами уваги туристів можуть стати мальовничі скелі, стрімкі схили, річкові долини, форми рельєфу, утворені діяльністю давнього льодовика та карстуванням. Решту території займають низовини Малого Полісся (північ Львівської області), які оточують горбисті пасма Розточчя, Опілля, Гологор та Вороняків, а також височина в межиріччі Прута і Дністра (північний схід Чернівецької області).

Розвиткові спелеотуризму сприяє наявність на території печер, найбільшими з яких є Попелюшка, Піонерка, Буковинка. Сольові шахти Солотвина використовуються для лікування алергічних захворювань. Цікавими природними об’єктами є грязьові вулкани поблизу с.Старуня Івано-Франківської області, вулканічний купол в Ужгороді.

М’яка (середні січневі температури в горах -6, -8оС) багатосніжна зима, що триває в горах понад 3,5 місяці, сприяє розвиткові зимового туризму, якому, втім, можуть бути на заваді часті відлиги та викликані ними сходження снігових лавин. Період міжсезоння в Карпатах тривалий, що стримує масовий розвиток гірського туризму. Літо коротке та нежарке. Середні температури липня у передгір’ї +18…+19 °С, в горах — +7…+13 °С, в Закарпатті — +20 °С. Осінь тепла і сухіша за літо. Гори та передгір’я є зоною надмірного зволоження: на рік випадає 800-1800 мм опадів, більшість яких припадає на теплу пору року, що теж не сприяє розвиткові туризму.

Ріки, що беруть початок в горах: Латориця, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва, Тиса, Дністер, Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Прут, Черемош, Серет та інші, — характеризуються значною каламутністю, особливо під час повені, швидкою течією, низькими, навіть в теплу пору, температурами води. Таким чином, з одного боку, це ускладнює їх використання для організації масового купання, а з іншого, пороги й водоспади на ріках значною мірою сприяють підвищенню естетичної привабливості ландшафтів та роблять можливим розвиток водного екстремального туризму. Річки рівнинної частини Карпатського туристичного району надають мальовничості його ландшафтам своїми глибоко врізаними долинами, на подекуди урвистих схилах яких відслонюються давні породи. [7]

15 стр., 7376 слов

Географія та особливості розвитку розважального туризму в Бразилії

... з метою освіти. Метою курсової роботи є огляд та особливості розважального туризму. Об'єктом розгляду виступає розважальний туризм на прикладі Бразилії. Предметом в роботі є виявлення специфіки географії ... туризму з метою відпочинку і розваг в Бразилії. 1. Сутність та різновиди розважального туризму ...

.2 Альпінізм (гірський туризм) і скелелазіння — один із найпопулярніших видів екстремального туризму

Гори завжди манили і цікавили людей, які в свою чергу покоряють найвищі точки планети. У наш час популярні різноманітні види екстремального туризму, найпоширеніші можна виділити такі: сноуборд, альпінізм, скелелазіння, гірські лижі. Детальніше про деякі написано нижче. Альпінізм — вважається найекстремальнішим і мабуть одним із найпоширеніших відпочинком. Сьогодні альпінізм являє собою цілу індустрію, що рівномірно розвивається і популяризується. Альпінізм — сходження на вершини гір. Слово альпінізм походить від назви Альп — найвищої гірської системи Західної Європи. Але це не єдина назва цього виду, наприклад в Гімалаях альпіністів іноді називають гімалістами, а Високих Татрах — татарниками, в Югославії — горелазцями тощо. Це поняття включає в себе як різновидність спорту, так і туризму [11, с. 33-34].

Спортивна сутність альпінізму — подолання за допомогою спеціальних технічних прийомів різноманітних перешкод, які створюються умовами рельєфу і клімату гірських районів на шляху до піку гори; вони можуть бути скеляними, льодовими і сніжними різної ступені важкості. Традиційно склалося, що гірськими сходженнями займалися тільки туристичні клуби и спортсмени-професіонали. Альпінізм-непрофесійний, поки що вважається елітним видом гірського туризму. Як правило, для сходжень прийнято вибирати літо, коли погода дозволяє з мінімальними втратами добратися до наміченої вершини. Однак аматори найгостріших відчуттів не зупиняються й узимку. А складні погодні умови і сходи лавин тільки додають гостроти подорожі. У гори йдуть, щоб випробувати себе, ризикнути, перебороти все і добратися до вершини.

Смак перемоги солодкий, навіть якщо альпініст скорив не Ельбрус, а всього лише стінку на місцевому скалодромі. Для цього потрібно бути добре фізично підготовленим, бажано мати сильні передпліччя, гарну розтяжку і невелику вагу, яку доведеться утримувати на одних лише пальцях. При підйомі доведеться працювати не тільки мязами, але і головою, щоб правильно вибрати, за які зачепи схопитися. В Україні цей вид тільки почав розвиватися, але головною проблемою залишається недолік професійних інструкторів. [11]

Скелелазіння- видспорту, який полягає у вільному лазінні (найчастіше — сходженню) по природному (скелі) або штучному (скалодром) рельєфу. Це самостійний вид спорту, який вийшов з альпінізмуй нерозривно пов’язаний з ним.

Різниця між альпінізмом і скелелазінням в тому, що в скелелазінні, як правило, є постійні (статичні) точки опори — гаки, які забетоновані у скелю, а в альпінізмі навпаки, всі точки страховки, як правило, є тимчасові (френди, закладки тощо), а також що альпінізм, на відміну від скелелазіння, дозволяє лазіння з застосування спеціальних інструментів та додаткового спорядження.

Боулдерінг (англ.bouldering- лазіння по валунах)- різновид спортивного скелелазіння. Полягає в проходженні серії коротких, але дуже складних трас. На відміну від інших видів скелелазіння, здійснюється без використання мотузок, карабінів і інших страхувальних пристосувань. Щоб зменшити ризик отримання травми від падіння, скелелази не піднімаються вище, ніж 3-5 метрів над землею (у деяких випадках до 7 метрів).

Для страховки використовуються спеціальні мати-крешпеди, або ж напарник, стоячи знизу страхує руками. Змагання й тренування по боулдерінгу можуть проходити як на природному рельєфі, так і на штучному. Необхідне спорядження- скельні туфлі, магнезія (навіть якщо руки не пітніють), іноді може придатися каніфоль для просушування вологого рельєфу.[10]

В урочищі Заломи поблизу села Бубнище Болехівської міської ради серед зеленого моря букового пралісу височіють скупчення камяних скель висотою 30-40 метрів. Це — так звані Скелі Довбуша. Десятки великих каменів розкидані у розкішному лісі. Навколо є декілька необлаштованих стоянок, де можна зупинятися з наметами. В сезон на Скелях Довбуша скелелази тренуються кожних вихідних. [8]

Вільне лазіння (Free Climbing)

Вільне лазіння- лазіння на скелях або скалодромах, при якому просування вгору здійснюється за допомогою використання чіпкості пальців, сили рук і ніг, без використання різних пристосувань і допоміжних засобів. Мотузка та інші технічні засоби служать лише для страховки від зривів і є гарантією безпеки, а не допомогою при проходженні маршруту. Вільне лазіння позначає вільний від технічних допоміжних засобів, але ні в якому разі не вільне від страховки (що в даному контексті будемо називати free solo).До вільного лазіння відносять так само спортивне скелелазіння, включаючи боулдерінг, а так само традиційне саксонське вільне лазіння і вільне лазіння на рамках альпінізму. Якщо говорити про точному значенні слова, то під вільним лазанием розуміють тільки спосіб руху, незалежно від самого маршруту. Але техніку вільного лазіння використовують так само при проходженні маршрутів спортивного скелелазіння, тому вільне лазіння часто використовують як синонім спортивного скелелазіння.

Даний стиль практикувався вже з кінця XIX століття в Саксонської Швейцарії (гірський масив на Сході Німеччини).

Звідки і був «експортований» американцем німецького походження Фріцем Віснер в США. У Європі (виключаючи Саксонську Швейцарію) вільне лазіння не отримало особливого поширення у зв’язку з розвитком і все більшою популяризацією технічного скелелазіння. Але в 70-80-х роках західноєвропейські скелелази почали знову використовувати цей стиль, який вони нібито «підглянули» в Саксонської Швейцарії та США. Сьогодні вільне лазіння — найпопулярніший стиль.

Спортивне скелелазіння — варіант вільного лазіння, в основі якого лежить спортивний аспект. Маршрути даного виду, як правило, оснащені безліччю шлямбуром, з метою мінімізувати ризик зриву. Сенс спортивного скелелазіння полягає у проходженні складних маршрутів способом вільного лазіння, тривалість яких складає в основному 10-30 м, іноді до 100 і проходить по одній скелі.

Спортивне скелелазіння — як самостійний напрям — виникло наприкінці 60 — початку 70 р. у США. Сьогодні виступає як змагання спорту. Сучасне спортивне скелелазіння як масовий рух охоплює не тільки виключно скелелазні або спортивні аспекти, але так само і стиль життя, де чимале значення набувають спонтанність, креативність, задоволення, відчуття свободи.

Розрізняють такі види спортивного скелелазіння:climber називають того, хто, як правило, лізе нескладний маршрут для власного задоволення. Pleasureroute — це маршрут легкої або середнього ступеня складності, оснащений шлямбурами, які гарантують безпечне лазіння кожному, має короткий, неріскованний підйом і спуск. Максимальна складність маршруту 7+. Як правило Pleasure climbing вибирають підлітки і діти, підходить також для сімейного відпочинку. Недоліком маршрутів даного виду є велика кількість бажаючих полазити, що в свою чергу згладжує поверхню скелі на найбільш часто використовуваних ділянках.

Лазіння на трудність (difficulty climbing)

На противагу Pleasure climbing лазіння на важкість грунтується на вилезанії маршрутів середньої і підвищеної складності. Лазіння на трудність — другий за давністю після лазіння на швидкість і найбільше поширений вид на змаганнях зі скелелазіння. Спортсмени повинні вилізти маршрут довжиною в 15-20 метрівon-sight (пролезание маршруту з першої спроби), або інодіflash (пролезание маршруту після попереднього візуального «контакту» з ним).

Траси складні, використовується нижня страховка. Оцінюється висота підйому спортсмена.

Боулдерінг (bouldering)

Полягає в проходженні серії коротких, але складних трас. На відміну від інших видів скелелазіння, здійснюється без використання мотузок, карабінів і інших страхувальних пристосувань, тому що максимальна висота траси не перевищує 4 метри; замість цього для страховки використовуються мати. Змагання й тренування по боулдерінгу можуть проходити як на природному рельєфі, так і на штучному.

Білдерінг (buildering)

Білдерінг- різновид паркуру, при якому учасники здійснюють сходження на зовнішню сторону будинків та інші міські конструкції. Слово «білдерінг» — це мовна контамінація, слово-гібрид, що складається зі слова «building» (будинок) і терміна «bouldering» (окремий вид скелелазіння).

Зазвичай білдерінг включає в себе вільне сходження у важких умовах і може бути вкрай небезпечним. Найчастіше здійснюючись незаконно, білдерінг здебільшого здійснюється вночі. Знавців білдерінг, помічених піднімаються на будівлі без дозволу, регулярно зустрічає поліція після завершення їх трюків. Білдерінг може також прийняти форму, більш споріднену болдерінгу, яка має тенденцію до сходження і / або перетинанню більш коротких секцій будівель і конструкцій.

Хоча білдерінг часто здійснюється сольно, він також став популярним груповим спортом. Як і в більш традиційному скелелазінні, будівлі встановлюються і класифікуються за труднощі їх подолання. Менш значні форми міського сходження можуть спостерігатися на демонстраціях як засіб протесту, або під час деяких суспільних подій, типу вуличних парадів чи звернень до публіки, де люди часто піднімаються на вказівні стовпи та інші маленькі конструкції.

Тreeclimbing — лазіння по деревах. Не потребує якихось спеціальних знань і складного обладнання. Обладнання для заняття цим видом відпочинку мало чим відрізняється від звичайного набору скелелаза: шолом, сідло, кішки, рукавички, карабіни і мотузки. Тreeclimbing стає все більш популярний. Адже лазити по деревах можна скрізь, тому що навіть у міських джунглях при бажанні можна відшукати гідне дерево.climbing — лазіння на відкритому повітрі на природних рельєфі.climbingclimbing — лазіння на скалодромах або обладнаних в домашніх умовах стінках, вид спортивного скелелазіння, який може містити в собі елементи болдерінгу, так і лазіння з верхньою або нижньою страховкою. Воно може вважатися найбезпечнішою формою скелелазіння, і для більшості людей буде найлегшим способом почати займатися цим спортом. Лазіння робиться на дерев’яній та пластмасової моделі скелі. У зв’язку з популяризацією скелелазіння постійно зростає кількість людей, бажаючих займатися на скалодромах, але тим не менш рано чи пізно Indoorclimb’ери переходять в розряд Outdoor climber’еров. Лазіння на скалодромах — спосіб тренувань в зимовий час. Сходження в закритому приміщенні.

Альпійське скелелазіння — це окремий вид, що знаходиться на прикордонній лінії між альпінізмом і скелелазіння. Це проходження скельних маршрутів довжиною більше 50 метрів — мультіпітчей. У залежності від ступеня і способу обладнання маршрутів страхувальними точками, вони діляться на спортивні (sport) і традиційні (trad).

Sport-маршрути відрізняються наявністю стаціонарних страхувальних гаків — шлямбуром, що знаходяться на невеликій відстані один про одного. Це значно підвищує безпеку скелелаза, тому що навіть у разі зриву шлямбура забезпечують надійну страховку. Такі «доріжки» ідеальні для початківців або віддають перевагу проходити маршрути на межі своїх можливостей. Trad-маршрути, навпаки, підбираються за рівнем так, щоб звести до нуля ймовірність зриву, адже на них точки страховки організовує сам лізуть, за допомогою спеціального обладнання. Такі мультіпітчі цікаві тим, кому вже набридли комфортні спортивні «доріжки» і хто бажає перевірити на міцність свої досвід, знання, сміливість і, звичайно, розсудливість.solo climbing — проходження маршрутів без страховки й інших допоміжних засобів. Найбільш представлені небезпечний стиль в скелелазінні.Water SoloingWater Soloing — лазіння над водою, так що в разі зриву скелелаз падає у воду.rope technique

У часи зародження спелеології багато печери вивчалися за допомогою простих і мотузяних сходів, що робило цей спосіб пізнання важким і дорогим. Так як об’ємне спорядження все ж не придатне для опускання в печери, з плином часу виник новий вид технічного лазіння single rope technique.

Бігвольное лазіння (Big wall)Wall — класальпіністських сходжень, метою яких є підкорення вершини по маршруту, що проходить по вертикальній стіні, скельної або льодової, великої протяжності (кілометр і більше).

Сходження такого класу є сходженнями найвищої технічної складності. Часто успішним проходженням маршруту вважається не факт сходження на вершину, а проходження технічної частини маршруту стіни за так званим ключовим ділянкам. Як правило, проходження стінного маршруту високої складності починається з розвідки, при якій досліджується район майбутнього сходження, кліматичні умови, троянда вітрів. Особливу увагу приділяють візуальним оглядом маршруту з допомогою оптичних приладів, замальовка з подальшим аналізом місць можливої ??ночівлі на стіні, лавинонебезпечних і камнепадоопасних місць, можливих шляхів аварійного сходу з маршруту. Як правило довжина маршруту оцінюється в «мотузках», тобто в кількості стандартних бухт мотузок завдовжки 50 м.Tooling (Драйтуллінг)Tooling — лазіння з льодовими інструментами і в кішках по скельному рельєфу.

.3 Рафтинг. Річки, придатні для занять рафтингом

Рафтинг — це сплав по річці на надувному плоті. Рафтинг не потребує спеціальної підготовки і в ньому можуть брати участь всі охочі, включаючи дітей з 5-ти літнього віку в супроводі батьків чи близьких родичів, які несуть за них повну відповідальність. Для нього використовується спеціальне надувне судно — «рафт» — яке і дало назву цьому виду водного туризму. Рафт — дуже стійкий і високопрохідний, зазвичай розрахований на 6-8 чоловік. Це командний вид спорту. У кожного в команді своя функція і від злагодженості дій усіх учасників залежить успішне та безпечне подолання маршруту.

Гірські річки Карпат належать до третьої групи складності. Найбільш освоєні туристами праві притоки Дністра: Черемош, Білий Черемош, Чорний Черемош, Стрий у Передкарпатті й Тиса з притоками на Закарпатті. Розвиток техніки водного туризму і збільшення її масштабів привели до освоєння приток Черемошу Бистреця, Пробійної, верхів’їв Пруту і приток Стрия. Карпатські ріки долаються на катамаранах, байдарках, плотах. Можливе відновлення мистецтва плотогонів, тепер переважно з туристичною метою.

В Українських Карпатах найпопулярнішими річками для рафтингу є: Чорний Черемош, Прут, Білий Черемош, Чорна та Біла Тиси. Інші ріки мають нестабільний рівень води, що утруднює їх використання для сплавів. Чорний Черемош є найзручнішим для сплавів, оскільки має широку та довгу долину водозбору та дорогу вздовж річки. Черемош межує з високим Чорногорським хребтом, який постачає річку водою від танення снігу та дощів. Традиційно найкращим часом для рафтингу в Карпатах вважалась весна, але в останні роки збільшується кількість дощів влітку, що спричиняє паводки та високий загальний літній рівень води. Білий Черемош більш порожистий, порівняно з Чорним, і загалом цікавіший для туристичного сплаву. Але значним недоліком річки є погана дорога до традиційного місця старту сплавів. Добиратись сюди варто на позашляховику або вантажівці. Прут зручний наявністю асфальтованої дороги вздовж річки, але на ньому важко застати достатній рівень води (мала долина).

Водночас на Пруті зосереджені одні з найскладніших порогів в Україні.

Останнім часом набирає популярність рафтинг у Львівській області — на річках Стрий та Опір. Географічне розташування та якісне дорожнє сполучення дозволяє туристам швидко та комфортно дістатися до маршрутів сплавів. [3]

Чорний Черемош — річка, що протікає в Івано-Франківській області, яка має довжину близько 90 км і басейн з площею 850 кв. км.

Чорний Черемош насичений порогами, шивера і майже не має плесових ділянок. Завдяки цьому річка прекрасно підходить для цінителів активного відпочинку та екстремального туризму.

Тиса — одна з приток Дунаю. Довжина її становить 966 км. Тиса бере початок від м. Рахова. Це потужна, красива і мальовнича річка, що протікає по Закарпаттю. Вона підходить як для екстремального рафтингу в верхів’ях на порогах, так і для більш тихого мальовничого сплаву в низинах.

Стрий — річка, яка бере свої витоки в Карпатах і протікає на території Львівської області. Довжина Стрия становить 240 кілометрів, а площа її басейну приблизно 3055 кв. км. Річка Стрий давно стала популярною серед туристів-водників. Особливо підходить для рафтингу її верхів’ї. Для сплаву обрані ділянки знаходяться в зоні лісів, далеко від населених пунктів. Цей маршрут чудово підходить для любителів бурхливих річок, природи Карпат, а також активного туризму.

Рафтинг — це шум швидких річок, плавно перевтілюється в приємну музику. Вас чекає море захоплюючих та незабутніх моментів, які насичені позитивом, позитивними емоціями і спрагою пригод.

.4 Спелеотуризм. Найвідоміші печери краю

Спелеологія. Цей вид можна віднести як до туризму так і до розділів науки геології: картознавства та гідрогеології. Та головне, печери — це останні білі плями на карті світу, остання можливість пройти там, де не тільки не ступала нога людини, але і куди не падав погляд її очей і фотокамер. На поверхні землі таких місць зовсім не залишилось. Дослідження печер займалися Ерик Рижий, Колумб, Магеллан, Кук, Беринг, Лазарев, Скотт та інші. Звичайно, серйозною науковою спелеологією займаються не всі. Новачки беруть участь в навчально-тренувальних експедиціях. Є команди, що їздять тільки в розважальні чи «спортивні» поїздки. Щоб займатися спелеологією, треба мати серйозну підготовку, причому не тільки фізичну, технічну, а також і психологічну. Адже печера — зовсім інший світ, де людина позбавлена звичних орієнтирів: неба над головою, лінії горизонту. Його можна порівняти хіба що із підводним або космічним простором. Отже. Печери бувають різні: маленький і сухі, куди може добратися і новачок; важкі, де до дна треба пробиватися не одну добу через глибокі колодязі, холодну воду, вузькі шкурники. У будь-якому випадку, надзвичайна краса печер заворожує. Озера, вигадливі вигини, незвичайне світло. Якщо пощастить, можна знайти і печерні перли (вони утвориться у ванночках із проточною водою, але дуже рідкі).

Люди цікавляться новими печерами, які бережуть в собі таємниці.

Спелеотуризм розвивається в Україні приблизно 50 років. В основі його був інтерес до відвідування, дослідження та пошуку нових печер. Розвиток спелеотуризму був тісно пов`язаний з природною базою його існування, тобто печерами. В Україні два чітко виражені регіони природних підземних порожнин: Крим, де знаходяться переважно вертикальні печери, та Західна Україна (Поділля, Буковина), де переважають горизонтальні печери, в тому числі великі печери-лабіринти. Згідно з класифікацією відомих печер на території. України є можливість здійснювати спелеотуристські походи до 4-ї категорії складності включно.

Природні перешкоди в горизонтальних та вертикальних печерах обумовили і специфіку розвитку спелеотуризму. Відвідування вертикальних печер вимагало відповідної технічної, фізичної підготовки, спеціального спорядження, специфічної тактики проходження печери. Проходження горизонтальних печер було більш простим і доступним, не вимагало альпіністського спорядження і відповідних технічних навичок. Розвиток спелеотуризму на базі горизонтальних печер йшов переважно на основі дослідницьких інтересів.

Організаційною основою спелеотуризму стали клуби та секції, які в першу чергу почали створюватися в карстових районах — на Західній Україні та в Криму. По мірі розвитку туризму в країні секції спелеотуризму створювалися і в інших регіонах України. В період максимального підйому (кінець 80-х років) секції та клуби спелеотуризму існували в 17-ти областях України. Їх робота здійснювалася на базі існуючих тоді рад по туризму та екскурсіях та федерацій спортивного туризму. Після розпаду існуючої системи туризму в Україні та фактично згортанню роботи федерації спортивного туризму комісія спелеотуризму ФСТУ припинила свою роботу. Комісії, секції, клуби спелеотуризму, які існували в областях, практично діяли на власний розсуд і спілкувалися між собою на основі встановлених раніше зв`язків.

У цей період єдиною загальноукраїнською організацією, яка об`єднувала любителів печер, була громадська організація „Українська спелеологічна асоціація (УСА).

Основні завдання і напрямки діяльності УСА — дослідницька робота, сприяння розвитку спелеології. В той же час керівництво УСА негативно відноситься до існування спелеотуризму в рамках ФСТУ, що не сприяє його розвитку в Україні.

Спелеотуризм в Україні розвивався в двох основних формах: спелеопоходи та змагання. В період з 1969 по 1992 роки змагання всеукраїнського рівня проводилися регулярно, їх рівень і кількість учасників постійно зростали. В кінці 80-х років в змаганнях приймали участь команди 13-14 областей України.

Існувала система підготовки громадських туристських кадрів як на республіканському, так і обласному рівнях.

Спелеотуризм — це різновид спортивного туризму, зміст якого полягає в подорожах по природним підземним порожнинам (печерам) і подоланням у них різних перешкод (сифони, колодязі) з використанням різного спеціального спорядження (акваланги, карабіни, мотузки, гаки, індивідуальні страхувальні системи й ін.).

Відкриття нових спелеотуристичних маршрутів сполучено з дослідженням печер — спелеологією. Цей вид туризму завоював симпатії багатьох аматорів підземних подорожей. Вони можуть милуватися казковими кам’яними квітками із кристалічних утворень, купатися в підземному озері, захоплюватися печерним чудом — сталактитами й сталагмітами.

Довгий час спелеологією займалися тільки ентузіасти під керівництвом досвідчених фахівців, які професійно вивчали карстові порожнини. У період 50-80-х років минулого століття ними були відкриті, вивчені, описані й пройдені сотні кримських печер. Але красою підземного царства міг захоплюватися тільки досить вузьке коло присвячених людей, що займалися спортивним спелеотуризмом і науковим вивченням печер. Цей вид туризму прогресуючий, але в силу своєї специфіки ставиться до менш масового. Але той, хто хоч один раз побував в «підземному царстві», побачив дивні утвори природи, залишиться вірним спелеології на багато років. Він знову й знову спускається в зяючі провали, протискується через вузьку, стискаючу грудну клітку, щілини, розплутує мудрі мережі лабіринтів, у цьому, мабуть, його прагнення випробувати свої сили, затвердитися в споконвічному діалозі людини із силами природи. Спелеотуризм технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні складних за рельєфом маршрутів в умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості (до 100%) та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод.

У Закарпатській області нараховуються десятки печер, однак відомі та доступні туристам без спеціального спорядження лише декілька з них, решта відкрита тільки для досвідчених спелеологів. Найбільш сприятливі для розвитку спелеології об’єкти: карстові печери біля с. Княгиня (Великоберезнянський район); карстова печера з прозорими стінами кальциту (поблизу с. Мала Уголька Тячівського району недалеко від височини Погар); карстова «Перлинова печера» (неподалік с. Мала Уголька на вододілі річок Мала та Велика Уголька), закладена у юрських мармуризованих вапняках. Найбільшою печерою є печера «Дружба» (довжина близько 900 м), розташована на території Тячівського району. [6]

.5 Гірськолижний туризм. Найвідоміші гірськолижні курорти регіону

Поступово у світі гірськолижний туризм починає перетворюватися на один з найпопулярніших видів активного відпочинку. Україна не є винятком. Гірські лижі стають ознакою престижу і навіть життєвого успіху. Серед газетних і журнальних заголовків, присвячених гірськолижному туризму, з’явилися слова на кшталт «гірськолижний бум», «гірськолижна мода» і навіть «гірськолижна революція» та «гірськолижна пандемія».

Гірськолижний туризм великою мірою відповідає сучасним соціально-економічним реаліям. Він є не лише престижним, а й дає змогу цікаво, винахідливо і корисно для здоров’я проводити вільний час. Крім того, віковий і соціальний діапазон цього виду активного відпочинку дуже широкий. Він доступний малим дітям і пенсіонерам, студентам і олігархам, політикам і домогосподаркам.

Нині найпопулярніші місцевості для розвитку гірськолижного туризму знаходяться в Карпатах: Буковель, Яблуниця, Славське, Драгобрат, Боржавські полонини, гори Красія, Вишків та ін..

Функціонують чотири основні гірськолижні курорти: Буковель, Яблуниця, Славське та Драгобрат. Найпопулярніший з них Буковель. Він знаходиться в селі Поляниця Закарпатської області на висоті 900 м над рівнем моря. Назва цього гірськолижного курорту походить від гори (1129 м), на схилах якої він розташований.

Це найкраще технічно облаштований гірськолижний курорт країни. Загальна довжина його трас досягає 20 км, з яких близько 95 % забезпечені снігогенеруючим устаткуванням. Загальний перепад висот до 500 м. Важливою особливістю Буковеля є те, що всі лижні траси пов’язані між собою.

Буковель добре обладнаний бугельними і крісельними підйомниками. На схилах встановлені веб-камери, які забезпечують лижників інформацією в режимі он-лайн про стан погоди і особливості снігового покриву безпосередньо на трасах.

Важливою складовою сервісу є пункти прокату гірськолижного спорядження, дорослі і дитячі лижні школи, група інструкторів зі сноубордингу, бригада професійних рятувальників, забезпечених усім необхідним устаткуванням, аж до вертольотів.

Сніг, як правило, у Буковелі випадає рано і в значній кількості. Це один з найбільш природно збережених куточків Карпат з чудовим лікувальним кліматом, фітонцидною рослинністю, прозорим повітрям, дивовижними краєвидами, які позитивно впливають як на практично здорових, так і на хворих людей в усі пори року.

На межі Івано-Франківської і Закарпатської областей, неподалік від відомого Яблунецького перевалу із залізничним і автомобільним сполученнями, знаходиться гірськолижний центр Івано-Франківщини — Яблуниця. Тут побудовано 10 бугельних підйомників довжиною від 100 до 1100 м. Характерною особливістю цього курорту є розмаїття трас різного рівня складності і, мабуть, найзручніший під’їзд до них.

Гірськолижний курорт Славське бере початок ще з XVIII ст., коли Галичина належала Австро-Угорщині. Тут будувалися готелі, трамплін, кліматотерапевтична станція. Нині Славське відновлює славу гірськолижного курорту європейського значення. Тут на чотирьох горах прокладені гірськолижні траси, які не поступаються відповідним трасам Австрії і Швейцарії, працюють крісельні і бугельні підйомники. Славське — місце як для професіоналів, так і для аматорів, а також для проведення змагань.

Інтенсивно розвивається гірськолижний курорт Драгобрат. Він знаходиться в Рахівському районі Закарпатської області біля селища Ясиня. Це найвисокогірніша лижна база країни (1400 метрів над рівнем моря).

Така висота, а також підковоподібна експозиція схилів масиву Свидовець дає змогу мати з листопада до травня стабільний сніговий покрив, потужність якого місцями досягає 5 м. Це створює просто ідеальні умови для сноубордистів. Є дитяча траса і три підйомники. Драгобрат — єдине місце в Україні, де можливе катання на сніжниках у червні та першій половині липня. їх довжина досягає 500 м.

Як і Буковель, Драгобрат має добре розвинуте сервісне забезпечення: прокат гірського спорядження і сноубордів, ресторани і колиби, дискотека, кінозал тощо. Діє група інструкторів, траси освітлюються, планується будівництво сучасного готельно-рекреаційного комплексу. [1]

Говорячи про гірськолижий спорт, важливо не оминути тему безпеки. Загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму визначаються Законом України Про туризм від 18 листопада 2003 року № 1282-IV (далі Закон).

Безпека в галузі туризму — сукупність факторів, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму.

Ст.13.Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень вживають заходів, спрямованих на:забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоровя довкілля при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами;

забезпечення особистої безпеки туристів, збереженість їх майна, не-завдання шкоди довкіллю;

інформування субєктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування;

забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безперешкодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів звязку;

заборону використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян;

охорону туристичних ресурсів України, встановлення гранично припустимих навантажень на обєкти культурної спадщини та довкілля;

забезпечення безпеки обєктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо. [5]

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку екстремальних видів туризму в Карпатському регіоні

.1 Основні проблеми, повязані з розвитком екстремального туризму в регіоні

Сучасний стан розвитку спелеотуризму. Відсутність координаційної діяльності з боку комісії спелеотуризму ФСТУ, яка не працювала понад десять років, негативно вплинула на розвиток спелеотуризму в Україні. Актив спелеотуристів, об`єднаних в клуби, секції працює або самостійно, або в контакті з Українською спелеологічнюю асоціацією.

У цей період спелеотуристи України здійснили значну кількість походів, експедицій в горизонтальні та вертикальні печери, але як правило, маршрутні документи не оформлялися належним чином через МКК федерації спортивного туризму.

За останні чотири роки проведено три чемпіонати України з техніки спелеотуризму, в кожному з яких приймало участь 7-10 команд з 5-6 областей. Регіональні змагання з техніки спелеотуризму, які проводились за ініціативою УСА або місцевого активу спелеотуристів, не керувалися правилами туристських змагань, затвердженими федерацією спортивного туризму України.

Заходи по підготовці та підвищенню кваліфікації громадських туристських кадрів проводилися УСА або регіональним активом, як правило, без контактів з ФСТУ. Фактично наявний туристський актив, як правило, не має документів про спортивну та інструкторську кваліфікацію, оформлених у відповідності з існуючим порядком.

Матеріальна база. Переважно необхідне спеціальне спорядження придбавається туристами за власні кошти або спонсорську допомогу. Проблем з підбором якісного сучасного спорядження для спелеотуристських походів не існує. Кількість та якість спорядження лімітується тільки наявністю грошей.

Сучасний стан розвитку велотуризму. Тільки на початку нинішнього століття відзначається пожвавлення спортивного водного туризму в рамках Федерації спортивного туризму України. Широкий спектр класів суден для сплаву (каяк, каное, катамаран, байдарка, рафт), що з’явились, наявність іншого необхідного спорядження, надійного, якісного, такого, що відповідало міжнародним стандартам, дозволяло оптимально вирішити питання екіпірування для безпечного сплаву по майже по будь якому обраному класифікованому маршруту, з урахуванням досвіду, чисельності групи, особливостей ландшафту тощо.

Але збіглий час залишив важку спадщину. Зруйновано нормативну базу, відсутня підготовка туристських, суддівських кадрів, їхня спадковість, втрачено багато накопиченого досвіду походів.

Туризм зараз шукає і знайде своє місце серед нових суспільних цінностей.

Складність і кількість існуючих проблем гальмують розвиток спортивного туризму. Нинішні системи, що повинні забезпечувати існування та розвиток спортивного туризму, ще не відповідають потребам сьогодення. Відсутня реальна, дієва підтримка спортивного туризму з боку держави. Меценатство й спонсорство, які можуть замінити державу в питаннях фінансування, ще не одержали необхідного розвитку й нині не є настільки потужними, масовими, як того вимагає розвиток туризму на національному рівні. Відсутні можливості широкого використання закритих басейнів для тренувань спортсменів протягом холодної пори року.

Кожний вид діяльності людини враховує якийсь стимул. Зараз майже єдиним стимулом займатися спортивним велотуризмом є присвоєння спортивного розряду, а це є недостатнім для залучення громадян України займатися велотуризмом. Це є причиною того що МКК ФСТУ реєструє дуже малу частину громадян, які їздять у велопоходи.

Традиційно активна спортивна діяльність людини поділяється на фізкультуру та спорт, у велотуризмі — на велопоходи масових розрядів, ПВД, Н/К, 1 к.с. 2 к.с., та складні велопоходи високих 3-6 к.с. Кожен напрямок має свої стимулюючи засади. Велотуризм потрібно розподіляти на оздоровчий, який буде залучати широкі версти населення до занять велотуризмом, та велотуризм високих досягнень, мета якого складні велопоходи, високі розряди та звання «Майстер спорту України».

До тепер поняття «велосипедний туризм» у документах Федерації поділялося лише на похідний та змагальний велотуризм. У реальному житті з’явилося багато нових течій та напрямків як в похідному, так і в змагальному велотуризмі. Велопоходи почали розрізнятися по типах маршрутів (великим пробігом 100-200 км за день і з малими перешкодами та з малим пробігом 10-50 км за день, але з великими перешкодами), по застосованому спорядженню, по влаштуванню ночівель тощо. Таким чином, відбулося стихійне структурування напрямків велотуризму на зимовий, екскурсійний, комбінований, велопоходи одинаків тощо. Відбуваються змагання з крос-кантрі, рандонерські бревєти та ін. Всі ці зміни потребують відповідного врахування в керівних документах ФСТУ.

Фінансування спортивного туризму на місцях дуже замале і має велику диспропорцію в фінансуванні змагального та похідного туризму. В цих умовах недостатнього фінансування відбувається конкурування видів туризму та не об’єктивна оцінка результатів та потреб виду туризму.

У наш час активізувалася робота всіляких турфірм з продажу велосипедної техніки, організації комерційних велотурів. Це безумовно добре, але не завжди робиться на високому рівні.

Аналіз існуючих проблем розвитку лижного туризму. Спортивний туризм на сучасному етапі розвивається у двох напрямках: маршрутний туризм (проходження маршрутів туристсько-спортивних походів) та змагальний туризм (підготовка та участь в змаганнях із техніки спортивного туризму).

В історії розвитку спортивного туризму в Україні ці два напрямки завжди були нероздільні. Але якщо походи були основною формою туристсько-спортивної діяльності і давно запроваджені у спортивну класифікацію (уперше у 1949 році), то туристські змагання і зльоти носили характер допоміжний, другорядний. Нерідко вони використовувалися для перевірки готовності туристських груп для виходу на категорійні маршрути.

З огляду на ці обставини, на нашу думку, слід звернути серйозну увагу на наш лижний район — Українські Карпати. В останньому радянському Переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів на 1989-1992 роки приведені лише 2 маршрути ІІ та ІІІ категорії складності. Карпати завжди вважалися не серйозним з точки зору лижного туризму регіоном, придатним лише для походів І-ІІ категорії складності. Однак вже в Переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів України зявився як експериментальний маршрут ІV категорії складності, який проходить по Горганах, Свидовцю та Чорногорі. За моєю інформацією цей маршрут ще ні ким не пройдено і ще значний час буде чекати своїх підкорювачів. Власний досвід карпатських походів автора (лижні походи по Горганах та в районі Чорногори), досвід волинських туристів-лижників, досвід альпіністів, що здійснюють зимові сходження на вершини Чорногори свідчать про те, що такий маршрут під силу лише дуже досвідченим групам з невисокою ймовірністю його повного проходження. Причини: складні погодні умови взимку в Карпатах (від відлиги до штормових вітрів на хребтах), висока лавинна небезпека, необхідність володіння альпіністською технікою (рух в кошках, будівництво снігових стінок, організація ночівель на відкритій місцевості) та інші. Тому мабуть слід змінити відношення до Карпат. На мою думку, в Українських Карпатах можна здійснювати лижні туристські походи V к.с. І таких маршрутів тут кілька. Перспективними регіонами для таких маршрутів крім вищеназваних є Мармароський масив, Чивчини, Полонинський хребет (Руна, Боржава, Красна), Гринява та інші.

Відсутня інформація про проходження категорійних лижних маршрутів в Гірському Криму. А завчасний випуск групи на маршрут (за всіма канонами МКК) взагалі робить такі походи проблематичними.

Певною проблемою вбачається дефіцит спеціального туристського спорядження для лижних походів. Адже лижі Бескид вже багато років не випускають, намети Зима, титанові пічки стали дефіцитними. Сучасне спорядження туриста-лижника (лижі Скі-тур, термобілизна, каркасні намети, газові примуси, пухове та альпіністське спорядження тощо) коштує не одну сотню доларів.

У змагальному туризму також накопичився ряд проблем, які потребують нагального вирішення. І хоч туристські змагання і зльоти залишилися відносно доступними, їх кількість також помітно зменшилась. Запровадження спортивного туристського багатоборства у 1998 році до Єдиної спортивної класифікації України як самостійного розділу спортивного туризму поряд зі спортивними походами стало значним поштовхом для розвитку цього напрямку спортивного туризму, незважаючи на значні вади прийнятої класифікації.

У змагальних видах спорту дуже важливе значення має календар змагань. В лижному туризмі у календарі змагань ФСТУ лише одні змагання — Чемпіонат України з техніки лижного туризму. І хоча навіть цей чемпіонат відродився лише 3 роки назад (до цього він більше 10 років не проводився), що є безумовно позитивним моментом — мати у будь-якому виді спорту лише одні офіційні змагання неприпустимо мало. Тому розширення кола змагань є наступним кроком у цьому напрямі. Так, туристи-пішохідники мають вже 5-6 офіційних стартів на рік. Тому нагальним є проведення Кубку України з лижного туризму, який у подальшому може складатися з кількох етапів.

Важливо створити ланцюг змагань від дитячого спорту до спорту майстрів. Тому необхідно проводити дитячо-юнацьку першість України, першість України серед студентів і відповідну дорослу першість України. Відсутність у цьому ланцюгу якоїсь ланки призведе до втрати потенційних туристів-спортсменів у нашому виді спорту. На жаль різна відомча приналежність цих змагань робить цю справу складною.

Ще однією проблемою, яка відрізняє організацію змагань з техніки лижного туризму від змагань з інших видів туризму, це та, що туристам-лижникам необхідне розміщення в стаціонарних умовах. При тій ситуації, коли всім видам туризму виділяють однакову суму на проведення чемпіонатів України (а зараз вона становить аж 2 тис. грн.), то якісне проведення лижного чемпіонату є великою проблемою. В Карпатах розміщення навіть в приватному секторі вже досягає 50 грн. з особи за добу, тому розміщення команди у 8-10 спортсменів протягом 4-5 днів чемпіонату є серйозною сумою, а якщо додати сюди необхідність проведення тренувальних зборів, то це вже значні витрати на команду.

Проблемою підтримання туристами-лижниками спортивної форми є той факт, що сніговий сезон в більшості регіонів України і навіть в Карпатах триває 2-3 місяці. Так туристи-пішохідники вже започаткували проведення особисто-командної першості України взимку в закритих приміщеннях. Тому лижникам необхідно удосконалювати свою технічну майстерність протягом нелижного сезону в інших видах туризму — гірському, пішохідному тощо.

Правила проведення туристських змагань є зараз стримуючим фактором в більшості видів туризму. Складність трактування, неоднозначність підходів до постановки дистанцій, відсутність видовищності, значна кількість протестів на дії суддівської колегії — все це не додає популярності і масовості техніці лижного туризму.

.2 Шляхи організації та перспективи розвитку екстремальних видів туризму в Карпатському регіоні

Програма розвитку спелеотуризму. Програма створюється з метою:

Øрозвитку спелеотуризму на території України, збільшення кількості учасників походів, експедицій, змагань;

Øкоординації діяльності всіх громадських туристських організацій, які займаються спелеотуризмом;

Øпідвищення рівня безпеки спелеотуристських походів.

Пріоритетні завдання:

Для подальшого розвитку спелеотуризму в Україні пропонується:

Øпровести необхідну організаційну роботу щодо налагодження тісної співпраці з Українською спелеологічною асоціацією та напрацювання спільної програми розвиту спелеологічного руху в Україні;

Øпровести роз`яснювальну роботу з метою залучення спелеотуристського активу України до організації та проведення походів в печери у відповідності до діючих Правил;

Øрозширити коло учасників всеукраїнських змагань з техніки спелеотуризму, впровадити практику проведення регіональних змагань у відповідності до діючих Правил;

Øініціювати проведення навчальних заходів по підготовці та підвищенню кваліфікації громадського туристського активу.

Аналіз можливих варіантів розвитку водного туризму. Для подолання існуючих проблем і створена Концепція розвитку спортивного водного туризму в Україні на найближчі п’ять років, а далі й Програма її виконання.

Можливі напрямки розвитку спортивного водного туризму залежать від подальших кроків на його шляху. При обмеженості фінансування масового туризму можливе утворення замкнутого кулуарного кола аматорів екстриму, об’єднаних у закриті клуби, що існують на умовах самоокупності. Але так сутність туризму зведеться до нетривалих екстремальних заходів. Кількість людей, що займаються самостійним активним відпочинком, буде нечисленною, і це не потребуватиме офіційних інституцій з необхідними регулюючими нормами безпеки походів невисокої категорії складності.

Інший шлях — реалізація спільних зусиль держави, ФСТУ, генеральних спонсорів і меценатів спортивного туризму на розвиток масового туризму як ефективної форми пропаганди здорового способу життя, зміцнення здоров’я населення України, самоствердження молодої особистості. Цей шлях найбільш оптимальний, задовольняє вимогам суспільства, природним прагненням молоді. Залучення до занять туризмом молоді різних вікових груп приведе до стабільності та масовості розвитку туризму.

Основний напрямок — розвиток масового маршрутного туризму як в Україні ( походи I — III к. скл.), так і за її межами (IY — VI к. скл).

Другий напрямок — удосконалення спортивної складової водного туризму.

Складові системного підходу до розвитку водного туризму:

  • туристська підготовка на всіх рівнях;
  • безпека;
  • молодіжний туризм;
  • інформаційне поле й міжнародні зв’язки;
  • фінансове та матеріально-технічне забезпечення, спорядження;
  • методичні центри, туристські клуби;
  • Однією з визначальних умов існування й розвитку спортивного водного туризму як довершеної форми є наявність системи 3-рівневої накопичувальної туристської підготовки. Система підготовки повинна будуватися у першу чергу — серед учнівської молоді, при турфірмах, що задекларували надання послуг з активного екстремального туризму, турклубах при організаціях, установах тощо.
  • Забезпечення кваліфікованими кадрами, організацію та легалізацію діяльності таких центрів повинна здійснювати кадрова комісія ФСТУ по всіх видах туризму, у т.ч. водна підкомісія з водного туризму. Фінансове забезпечення може здійснюватися як разово через турфірми, виробників спорядження, магазини, так і прямим спонсорством, меценатством. Здоровий спосіб життя, видовищність, динамічність масовість спортивного водного туризму має чималі преференції в залученні комерційних структур різного масштабу в цьому напрямку.
  • Друга обов’язкова умова — підвищення рівня безпеки всіх заходів спортивного водного туризму шляхом удосконалення їх організації (дієва співпраця з МНС, ліцензування діяльності з надання послуг активного туризму, підвищення вимогливості й відповідальності при випуску груп на маршрут), а також вдосконалювання спорядження, що забезпечує безпеку на маршруті.
  • Запорукою успіху та перспектив туризму є залучення молоді. Пріоритетним напрямком діяльності комісії є зміцнення співробітництва з Міносвіти, Центрами ДЮСТ. Властивості, притаманні тільки спортивному водному туризму є дуже перспективним і привабливим для молоді.
  • Одним зі шляхів розвитку спортивного водного туризму є привертання уваги громадськості до туризму як до важливого засобу виховання, до однієї з форм здорового способу життя, становлення особистості. Використання можливостей ЗМІ при висвітленні туристських заходів дає можливість популяризувати вид і викликає зацікавленість потенційних спонсорів. Це теж є умовою розвитку туризму.
  • Турклуби як форма самоврядування Федерації, нададуть можливість мати організаційно-методичний центр туризму, що, безумовно, призведе до прискорення розвитку всіх видів туризму в Україні на необхідному рівні.
  • Одним з напрямків розвитку спортивного туризму є змагання як елемент спортивного єдиноборства, закріплення раніше отриманих навичок у формі спортивних звань і розрядів, безпосереднього спілкування, обмін досвідом, демонстрація сучасного спорядження. Розвиток напрямку пов’язаний з інтересом молоді до отримання престижних спортивних нагород та звань.
  • Спортивні заходи вимагають збільшення їхньої чисельності за рахунок введення популярних у молоді видів екстриму з одночасним підвищенням рівня організації, фінансування, престижності й популярності.
  • Перспективним є досвід м. Києва щодо проведення зимових змагань з водного туризму в закритих приміщеннях, що дозволяють підтримувати спортивну форму туриста протягом усього року.
  • Вже зараз до дистанції на змаганнях вводяться спеціальні туристські завдання, що значно підвищить практичну значимість змагань як елементу підготовки для майбутніх спортивних походів та їх популярність.
  • Основні цілі спортивних заходів — це створення системи підготовки й росту кваліфікації спортсменів, суддівського корпусу з водного туризму, підвищення рівня організації й безпеки змагань, походів. Перспективним є створення штучних дистанцій на ріках Чорний Черемош, Рось, Південний Буг, що дасть можливість для проведення ефективного тренувального процесу, проведення міжнародних змагань зі спортивного водного туризму та формування збірної України для участі в них.
  • Кінцевою метою Програми перетворень у спортивному туризмі може стати створення налагодженої структури, що має можливість самостійно проводити серед населення популярні спортивні заходи, ефективно сприяти розвитку й організації масового безпечного маршрутного туризму зі зростанням майстерності спортсменів.
  • Пріоритетні завдання з розвитку лижного туризму та етапи виконання.
  • Для розвитку маршрутного лижного туризму пропонується:
  • відновити практику проведення початкової та середньої туристської підготовки із заліковими походами І-ІІ категорії складності в Карпатському регіоні;
  • продовжити, але вже на більш високому організаційному рівні проведення походів ІV-V к.с. в лижних регіонах Росії (Кольський п-ів, Приполярний та Полярний Урал, Алтай, Саяни та ін.) з використанням кадрового потенціалу визнаних центрів лижного туризму (Одеси, Києва, Харкова та ін.).

    Надавати через джерела ФСТУ своєчасну інформацію про такі заходи;

  • запровадити практику проведення складних лижних туристських експедицій (Спорт найвищих досягнень) у визнаних лижних регіонах світу — Шпіцбергені, островах Арктики, Гренландії, Алясці, Канадському архіпелазі, Антарктиді та інших;
  • запровадити практику обміну досвідом щодо новинок у спорядженні туристів-лижників через Інтернет;

Для розвитку змагального лижного туризму пропонується:

розпочати роботу над новою редакцією Правил туристських змагань з техніки лижного туризму, створивши творчу групу;

приділити особливу увагу календарю змагань з техніки лижного туризму,при обовязковій умові їх проведення без зривів;

для проведення змагань будь-якого рівні напрацювати технічні вимоги до спорядження, створити в перспективі при лижній комісії технічну комісію, яка б формувала ці вимоги;

створити або за підсумками минулого Чемпіонату України, або наступного чемпіонату збірну команду України з усіма необхідними для збірної атрибутами — головним тренером, спортивними зборами, формою, символікою тощо.

для майбутньої збірної обовязково планувати участь в міжнародних змаганнях — чемпіонатах Росії, Білорусі, лижних змаганнях Європа-Азія тощо. Обовязково повинна бути більш висока мета ніж перемога у внутрішньому чемпіонаті.

ініціювати разом федераціями інших країн (Росії, Білорусі та ін.) проведення у майбутньому чемпіонатів Європи, світу і вже зараз поставити в Програму діяльності ФСТУ мету — включення до програми зимових Олімпійських ігор змагань з техніки лижного туризму.

Програма розвитку туризму у Львівській області.

. Створення сприятливих економіко-правових та організаційних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в туристичну галузь.

. Утвердження образу Львівщини як регіону туристичного значення. Створення та просування туристичного бренду Львівщини на внутрішньому й міжнародному туристичних ринках.

. Проведення інформаційно-рекламної роботи щодо популяризації та пропаганди туристичного потенціалу Львівщини на світові туристичні ринки.

. Створення конкурентоспроможного туристичного продукту Львівщини.

. Створення єдиної інформаційно-туристичної інфраструктури.

. Удосконалення системи контролю за роботою туроператорів та гідів-перекладачів, що працюють на території Львівської області.

. Сприяння розвиткові перспективних форм туризму (зелений туризм, активні види відпочинку) з урахуванням необхідності забезпечення ефективного природокористування та охорони навколишнього середовища.

. Впровадження світових стандартів у систему туристичного знакування автомобільних шляхів та шляхів активного туризму.

. Впровадження стандартизації закладів проживання у відповідності до світових норм.

. Забезпечення організаційних заходів та технічних вимог до безпеки туристів.

. Модернізація існуючої матеріально-технічної бази санаторно-курортної сфери, створення нових рекреаційно-туристичних обєктів міжнародного стандарту.

. Забезпечення раціонального й ефективного використання природних рекреаційних, історико-культурних ресурсів, відновлення архітектурних та етнічних памяток.

. Активізація міжнародної співпраці у сфері туризму і рекреації.

. Підвищення якості та розширення асортименту туристично-рекреаційних послуг.

. Створення цікавих конкурентоспроможних туристичних продуктів.

. Налагодження міжгалузевого та міжнародного партнерства.

. Налагодження стосунків між владою та представниками бізнесу, підвищення авторитету обласної влади в регіоні та за його межами.

При реалізації Програми обовязковим є врахування наявних рекреаційних ресурсів та збереження історико-культурної спадщини.

Пропозиції щодо розвитку туризму в Івано-Франківській області.

.Збалансоване та прозоре адміністративно-правове управління туристично-рекреаційною сферою.

.Створення сприятливих економіко-правових та організаційних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в туристичну галузь.

.Утвердження образу Львівщини як регіону туристичного значення. Створення та просування туристичного бренду Львівщини на внутрішньому й міжнародному туристичних ринках.

.Проведення інформаційно-рекламної роботи щодо популяризації та пропаганди туристичного потенціалу Львівщини на світові туристичні ринки.

5.Створення конкурентоспроможного туристичного продукту Львівщини.

6.Створення єдиної інформаційно-туристичної інфраструктури.

.Удосконалення системи контролю за роботою туроператорів та гідів-перекладачів, що працюють на території Львівської області.

.Сприяння розвиткові перспективних форм туризму (зелений туризм, активні види відпочинку) з урахуванням необхідності забезпечення ефективного природокористування та охорони навколишнього середовища.

9.Впровадження світових стандартів у систему туристичного знакування автомобільних шляхів та шляхів активного туризму.

10.Впровадження стандартизації закладів проживання у відповідності до світових норм.

.Забезпечення організаційних заходів та технічних вимог до безпеки туристів.

.Модернізація існуючої матеріально-технічної бази санаторно-курортної сфери, створення нових рекреаційно-туристичних обєктів міжнародного стандарту.

.Забезпечення раціонального й ефективного використання природних рекреаційних, історико-культурних ресурсів, відновлення архітектурних та етнічних памяток.

.Активізація міжнародної співпраці у сфері туризму і рекреації.

.Підвищення якості та розширення асортименту туристично-рекреаційних послуг.

.Створення цікавих конкурентоспроможних туристичних продуктів.

.Забезпечення галузі кваліфікованими кадрами.

.Налагодження міжгалузевого та міжнародного партнерства.

.Налагодження стосунків між владою та представниками бізнесу, підвищення авторитету обласної влади в регіоні та за його межами.

При реалізації Програми обовязковим є врахування наявних рекреаційних ресурсів та збереження історико-культурної спадщини.

Висновки

На території України є достатньо сприятливі умови і ресурси для розвитку екстремального відпочинку. Але низький рівень розвитку туристичної інфраструктури і соціальних стандартів населення призвів до того, що екстремальний туризм у нас у своєму розвитку відстає від загальносвітових тенденцій. За оцінками багатьох вітчизняних спеціалістів, існує великий потенціал екстремального туризму, який можна буде розкрити з загальним соціально-економічним розвитком держави.

На сьогодні важко визначити загальну кількість екстремальних видів туризму. Це зумовлено широким підходом до впровадження екстремальних розваг в різних сферах людської діяльності. В Україні перспективним вважається розвиток таких видів екстремального туризму, як польоти на повітряних кулях, парашутизм, спелеологія, різні види сафарі та рафтинг.

При організації та проведенні екстрим-турів виникає значна потенційна небезпека для життя та здоровя її учасників. Важливою проблемою розвитку екстремальних видів відпочинку є забезпечення цього виду діяльності висококваліфікованими спеціалістами-професіоналами з попереднім досвідом роботи. Доцільно було би залучати до організації цього виду бізнесу колишніх спортсменів і військовослужбовців для того, щоб звести ризики, які неодмінно виникають при будь-якому з перерахованих видів, до мінімуму.

Список використаної літератури

1.Биржаков М.Б. Введение в туризм: Издание 9-е, переработанное и дополненное. — СПб.: «Издательский дом Герда», 2007.

.Безнесюк В. Туризм і його місце в соціально — економічному розвитку України // Регіональна економіка. — 2001

.Вахлис К.И. Спутник туриста. — Москва, 2003.

.Дурович А. Сергеева Т. Бондаренко Г. Организация туризма. — М.: Новое знание, 2008.

.Закон України «Про Туризм», стаття 13.

.Основы туризма / Кусков А.С., Джаладян Ю.А. — М.: КНОРУС, 2008.

.Сокол Т.Г. Організація туристичної діяльності в Україні: Навч. посібник / Федерація професійних спілок України; Інститут туризму.